Коли Дух наповнює людське слово, воно стає здатним запалювати серця. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 29 травня 2019 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Сьогодні ми починаємо цикл катехиз про Діяння апостолів. Ця біблійна книга, яку написав святий євангеліст Лука, розповідає нам про подорож – одну мандрівку: але що це за мандрівка? Ми будемо говорити про те, як Євангеліє подорожувало світом і являло дивовижний союз між Словом Божим і Святим Духом, яким увінчався час євангелізації. Головні герої Діянь – це, власне, проста пара, жива й діяльна: Слово і Дух.

Бог «посилає Свій глагол на землю» і «слово Його несеться швидко», сказано у Псалмі (147, 14). Слово Боже рухається, воно динамічне, воно зрошує всіляку землю, якої досягає. Але в чому його сила? Святий Лука каже нам, що людське слово стає ефективним не завдяки риториці, тобто мистецтву красиво говорити, а завдяки Святому Духу – dýnamis Бога, динаміці Бога, Його силі, яка спроможна очистити слово, зробити його носієм життя. Наприклад, книги Біблії містять історії, людські слова; і в чому тоді різниця між Біблією книжкою на історичну тему? У тому, що слова Біблії сповнені Святого Духа, Який надає їм дуже великої сили, іншої сили, і допомагає нам перетворити слово на зерно святості, насіння життя, зробити його дієвим. Коли Дух наповнює людське слово, воно стає динамічним, як динаміт, здатним запалювати серця й підривати схеми, загорожі й мури поділів, відкриваючи нові шляхи й розширюючи горизонти Божого люду. І саме це ми побачимо під час розмов про Діяння апостолів.

Яскравістю й гостротою звучання наше слабке людське слово, яке саме здатне хіба що брехати й уникати обов’язків, наділяє лише Святий Дух, через Якого народжується Син Божий; Дух, Який Його помазав і підтримував у місії; Дух, завдяки Якому Він обрав Своїх апостолів і Який забезпечував їхньому проповідуванню невгамовність і плідність, що ними наповнює сьогодні й наше проповідування.

Євангеліє закінчується воскресінням і вознесінням Ісуса, і розповідь Діянь апостолів починається саме з цього: з достатку життя Воскреслого, влитого в Його Церкву. Святий Лука каже нам, що Ісус «показав Себе… живим після своєї муки, з’являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство» (Діян 1, 3). Воскреслий Христос, Воскреслий Ісус, робить дуже людські жести, як-от розділяючи трапезу з ближніми, і запрошує з довірою чекати на сповнення обітниці Отця: «Ви ж будете хрещені Святим Духом» (Діян 1, 5).

Хрещення Святим Духом – це, по суті, досвід, який дозволяє нам вступати в особисте спілкування з Богом і брати участь у Його загальній спасительній волі завдяки дарові парезії, мужності, тобто здатності промовляти слово дітей Божих – не просто людське, а дітей Божих: слово виразне, вільне, дієве, повне любові до Христа й до братів.

Тому не потрібно змагатися за те, щоб заробити або заслужити дар Божий. Господь дає все задарма. Спасіння не може бути куплене, за нього не платять: це подарунок. Побачивши, що учні прагнуть заздалегідь дізнатися, коли відбуватимуться події, які Він проголошує, Ісус відповідає: «Не ваша справа знати час і пору, що їх Отець призначив у Своїй владі. Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете Моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі» (Діян 1, 7-8).

Воскреслий запрошує Своїх ближніх не схвильовано переживати теперішнє, а укласти союз із часом, щоб уміти чекати на розкриття священної історії, яка не перервалася, а триває, вона завжди триває; уміти чекати на «кроки» Бога, Господа часу і простору. Воскреслий запрошує не «розробляти» власні місії, а чекати, доки Отець через Свого Духа наповнить серця динамікою, даючи силу долучитися до місіонерського свідчення, яке шириться від Єрусалима до Самарії й аж за межі Ізраїлю, аби досягти найвіддаленіших куточків світу.

Це чекання апостоли переживають разом, як сім’я Господа, у так званому ценакулумі, тобто світлиці, стіни якої – свідки дару, в якому Ісус віддав Себе у Євхаристії. І як вони чекають на силу, dýnamis Бога? Моляться наполегливо, так, ніби вони – не багато осіб, а єдине єство. Моляться в єдності й наполегливо. Саме через молитву людина долає самотність, спокусу, підозри й відкриває серце до сопричастя. Присутність жінок і Марії, матері Ісуса, посилює цей досвід: вони вперше навчилися від Учителя свідчити про вірність любові й силу сопричастя, яке долає всі страхи.

Ми теж просімо в Господа терпіння, щоб чекати на Його кроки й не прагнути «власних» проєктів, і, залишаючись у послуху, молімося, закликаючи Духа та плекаючи навичку церковного сопричастя.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
29 травня 2019

Переклад КМЦ за vatican.va