Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Коли Дух наповнює людське слово, воно стає здатним запалювати серця. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 29 травня 2019 року
12:09 Субота 0 139
13-07-2019, 12:09

Коли Дух наповнює людське слово, воно стає здатним запалювати серця. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 29 травня 2019 року

Діяння апостолів – І: Він показував їм Себе живим… і наказав їм… чекати обітниці Отця (Діян 1, 3.4)
Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Сьогодні ми починаємо цикл катехиз про Діяння апостолів. Ця біблійна книга, яку написав святий євангеліст Лука, розповідає нам про подорож – одну мандрівку: але що це за мандрівка? Ми будемо говорити про те, як Євангеліє подорожувало світом і являло дивовижний союз між Словом Божим і Святим Духом, яким увінчався час євангелізації. Головні герої Діянь – це, власне, проста пара, жива й діяльна: Слово і Дух.

Бог «посилає Свій глагол на землю» і «слово Його несеться швидко», сказано у Псалмі (147, 14). Слово Боже рухається, воно динамічне, воно зрошує всіляку землю, якої досягає. Але в чому його сила? Святий Лука каже нам, що людське слово стає ефективним не завдяки риториці, тобто мистецтву красиво говорити, а завдяки Святому Духу – dýnamis Бога, динаміці Бога, Його силі, яка спроможна очистити слово, зробити його носієм життя. Наприклад, книги Біблії містять історії, людські слова; і в чому тоді різниця між Біблією книжкою на історичну тему? У тому, що слова Біблії сповнені Святого Духа, Який надає їм дуже великої сили, іншої сили, і допомагає нам перетворити слово на зерно святості, насіння життя, зробити його дієвим. Коли Дух наповнює людське слово, воно стає динамічним, як динаміт, здатним запалювати серця й підривати схеми, загорожі й мури поділів, відкриваючи нові шляхи й розширюючи горизонти Божого люду. І саме це ми побачимо під час розмов про Діяння апостолів.

Яскравістю й гостротою звучання наше слабке людське слово, яке саме здатне хіба що брехати й уникати обов’язків, наділяє лише Святий Дух, через Якого народжується Син Божий; Дух, Який Його помазав і підтримував у місії; Дух, завдяки Якому Він обрав Своїх апостолів і Який забезпечував їхньому проповідуванню невгамовність і плідність, що ними наповнює сьогодні й наше проповідування.

Євангеліє закінчується воскресінням і вознесінням Ісуса, і розповідь Діянь апостолів починається саме з цього: з достатку життя Воскреслого, влитого в Його Церкву. Святий Лука каже нам, що Ісус «показав Себе… живим після своєї муки, з’являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство» (Діян 1, 3). Воскреслий Христос, Воскреслий Ісус, робить дуже людські жести, як-от розділяючи трапезу з ближніми, і запрошує з довірою чекати на сповнення обітниці Отця: «Ви ж будете хрещені Святим Духом» (Діян 1, 5).

Хрещення Святим Духом – це, по суті, досвід, який дозволяє нам вступати в особисте спілкування з Богом і брати участь у Його загальній спасительній волі завдяки дарові парезії, мужності, тобто здатності промовляти слово дітей Божих – не просто людське, а дітей Божих: слово виразне, вільне, дієве, повне любові до Христа й до братів.

Тому не потрібно змагатися за те, щоб заробити або заслужити дар Божий. Господь дає все задарма. Спасіння не може бути куплене, за нього не платять: це подарунок. Побачивши, що учні прагнуть заздалегідь дізнатися, коли відбуватимуться події, які Він проголошує, Ісус відповідає: «Не ваша справа знати час і пору, що їх Отець призначив у Своїй владі. Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете Моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі» (Діян 1, 7-8).

Воскреслий запрошує Своїх ближніх не схвильовано переживати теперішнє, а укласти союз із часом, щоб уміти чекати на розкриття священної історії, яка не перервалася, а триває, вона завжди триває; уміти чекати на «кроки» Бога, Господа часу і простору. Воскреслий запрошує не «розробляти» власні місії, а чекати, доки Отець через Свого Духа наповнить серця динамікою, даючи силу долучитися до місіонерського свідчення, яке шириться від Єрусалима до Самарії й аж за межі Ізраїлю, аби досягти найвіддаленіших куточків світу.

Це чекання апостоли переживають разом, як сім’я Господа, у так званому ценакулумі, тобто світлиці, стіни якої – свідки дару, в якому Ісус віддав Себе у Євхаристії. І як вони чекають на силу, dýnamis Бога? Моляться наполегливо, так, ніби вони – не багато осіб, а єдине єство. Моляться в єдності й наполегливо. Саме через молитву людина долає самотність, спокусу, підозри й відкриває серце до сопричастя. Присутність жінок і Марії, матері Ісуса, посилює цей досвід: вони вперше навчилися від Учителя свідчити про вірність любові й силу сопричастя, яке долає всі страхи.

Ми теж просімо в Господа терпіння, щоб чекати на Його кроки й не прагнути «власних» проєктів, і, залишаючись у послуху, молімося, закликаючи Духа та плекаючи навичку церковного сопричастя.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
29 травня 2019

Переклад КМЦ за vatican.va 

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий