У ДНК християнської спільноти вписані єдність і свобода. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 12 червня 2019 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Ми розпочали розмову, що досліджуватиме мандрівку: мандрівку Євангелія, про яку йдеться у книзі Діянь апостолів. Безумовно, ця книга показує, як ширилося Євангеліє, як воно вийшло до світу й просувалось далі й далі… Усе починається з воскресіння Христа. Це не просто пересічна подія поміж іншими, а джерело нового життя. Учні знають це і, слухняні велінню Ісуса, залишаються разом, однодушні й пильні в молитві. Вони об’єднуються біля Марії, Матері Ісуса, і готуються прийняти Божу силу не пасивно, а дієво, зміцнюючи своє сопричастя.

До цієї першої спільноти належало зо 120 братів і сестер: число, яке несе в собі 12, символічне для Ізраїлю, бо вказує на дванадцять колін. І дванадцять апостолів, яких обрав Ісус, – це дуже символічно для Церкви. Але тепер, після болісних подій муки Господньої, апостолів уже не дванадцять, а одинадцять. Одного з них, Юди, більше немає: відчуваючи докори сумління, він наклав на себе руки.

Юда вже раніше почав відокремлюватися від сопричастя з Господом та іншими, діяв як самітник, відмежовувався, чіплявся за гроші аж до того, що наживався на бідних, втрачав бачення горизонтів некорисливості й самовіддачі – і так дозволив вірусу гордині отруїти свої розум і серце, перетворившись із «друга» (Мт 26, 50) на ворога і ставши «проводирем тих, що схопили Ісуса» (Діян 1, 16). Юда мав велику благодать належати до кола найближчих до Ісуса людей і брати участь у Його служінні, але в певний момент вирішив, що «врятує» своє життя, погубивши душу (пор. Лк 9, 24). Він віддалився серцем від Ісуса й тому опинився поза межами сопричастя з Ним і ближніми. Він перестав бути учнем і возніс себе вище за Вчителя. Він продав Його й «за свою злочинну нагороду» придбав поле, яке не давало плодів, адже було землею, здобутою на крові (пор. Діян 1, 18-19).

Якщо Юда вибрав смерть, а не життя (пор. Втор 30, 19; Сир 15, 17), і пішов за прикладом нечестивих, чий шлях ніби сповитий пітьмою, і невідомо, об що вони спіткнуться (див. Прип 4, 19; Пс 1, 6), то одинадцятеро натомість вибрали життя, благословення, узяли відповідальність за те, щоб життя далі тривало в історії, від покоління до покоління, від народу Ізраїлевого до Церкви.

Євангеліст Лука показує нам, що внаслідок виклику зради одного з дванадцятьох, який зранив тіло спільноти, потрібно передати його повноваження іншому. Але кому? Петро вказує на ознаки: новий член мусить бути учнем Ісуса – від самого початку, тобто від хрещення в Йордані, й аж до кінця, тобто до вознесіння на Небо (пор. Діян 1, 21-22). Громаду дванадцятьох треба відбудувати наново. На цьому етапі відкривається практика спільнотного розпізнавання, яка полягає в тому, щоб бачити реальність очима Бога, з перспективи єдності й сопричастя.

Є двоє кандидатів: Йосиф Варсава й Матій. І тоді вся спільнота молиться: «Ти, Господи, всіх серцезнавче, вкажи, кого з цих двох Ти вибрав, щоб узяти місце… що від нього Юда відпав» (Діян 1, 24-25). І Бог у жеребкуванні вказує на Матія, якого й зараховують до апостолів. Так відновлюється тіло дванадцятьох, цей знак сопричастя, яке перемагає всі поділи, ізоляцію, прагнення абсолютизувати приватний простір. Сопричастя – це найперше свідчення, яке пропонують апостоли. Адже Ісус казав: «З того усі спізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йн 13, 35).

Громада дванадцятьох показує в Діяннях апостолів стиль Господа. Вони – довірені свідки справи Христового спасіння, які не демонструють світові своєї ймовірної досконалості,а завдяки єдності являють Іншого, Який відтепер по-новому живе серед свого люду. Про кого йдеться? Про Господа Ісуса. Апостоли вирішили жити під владою Воскреслого у братній єдності, яка стає єдиною можливою атмосферою справжнього дарування самих себе.

Ми теж маємо знову відкрити красу свідчення Воскреслого, відійти від егоїстичної поведінки, не піддаватися посередності й відмовитися від спокуси залишити Божі дари лише для себе. Возз’єднання апостольської громади показує, як у ДНК християнської спільноти вписані єдність і свобода, що дозволяють нам не боятися розмаїття, не прикипати серцем до речей і дарів і стати martyres – мучениками, тобто осяйними свідками Бога живого, Який діє в історії.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
12 червня 2019

Переклад КМЦ за vatican.va