Різдвяні історії від єпископів України. Розповідає єпископ Мар’ян Бучек

Різдво – це радість для світу, бо народився Спаситель Ісус Христос. Ми готуємося до цього радісного відпочинку щороку, і кожен, мабуть, має спогади з родинного дому, коли по-дитячому очікував різдвяної ялинки й урочистої вігілійної вечері. У моїй парафії в Чесанові треба було йти два кілометри до храму, і радість тільки зростала, якщо було багато снігу й сильний мороз.

Для мене як священика особливим було Різдво 1981 року, коли в Польщі ввели воєнний стан. Тоді я працював у Любачові нотаріусом курії й секретарем єпископа. Єпископ Мар’ян Рехович ішов із курії з вірними через усе місто, хоча влада дозволила йому їхати на машині. Єпископ не скористався цим привілеєм, а сказав, що мусить бути з народом, який не може послуговуватися транспортом у час свят. Я тоді був священиком два роки, і для мене це стало уроком того, як бути близьким до вірних.

Другий мій винятковий різдвяний досвід стався 2006 року, коли я, Львівський єпископ-помічник, поїхав до Івано-Франківська, щоб відслужити урочисту Літургію. Я вже був там, коли отримав повідомлення про те, що 41-річний священик отець Михаїл Нагурний, настоятель парафії Винники, біля Львова, загинув у автокатастрофі. Втрата була дуже велика для архідієцезії, бо цей священик закінчив навчання у Римі, місяць тому захистив докторську дисертацію із моральної теології в KUL (м. Люблін) й викладав у Духовній семінарії.

Спершу треба було повідомити кардиналові Мар’яну Яворському. Після привітання я сказав по телефону: «Еміненціє, ми маємо в дієцезії, після свят похорон священика». У слухавці пролунало запитання: «Хто?» – і я відповів, що отець Нагурний. Ми разом помолилися, і Кардинал сказав: «Прошу там залишитися й відправити, бо люди чекають на єпископа». Такі були тоді мої свята: у різдвяній радості, але водночас у роздумах про те, як швидко минає наш час на землі.

Пам’ятаю радісні Пастирки, зокрема у Львові. Кардинал Любомир Гузар, Глава Греко-Католицької Церкви, приходив і служив разом із кардиналом Мар’яном Яворським. Львівське телебачення кілька років транслювало ці богослужіння, а римо-католики, греко-католики та православні разом співали колядки.  Було видно справжню Христову Церкву. А першого Різдва, яке я був у Харкові, на Пастирці Євангеліє про народження Христа читали п’ятьма мовами: вірменською, польською, російською, українською і в’єтнамською. Колядували щонайменше чотирма мовами. Відчувалося, що Церква – єдина, вселенська, апостольська.

Сьогодні в Україні 25 грудня – вихідний, тож можна ще врочистіше, без обмежень, святкувати радісний спомин нашого Господа і Спасителя, народженого від Діви Марії.

Єпископ-емерит Мар’ян Бучек

Інші різдвяні історії від наших пастирів:
Архієпископ Мечислав Мокшицький
Єпископ Радослав Змітрович