Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Папа Франциск: не позбавляймося юнацького обличчя Церкви
12:28 Понеділок 0 111
9-09-2019, 12:28

Папа Франциск: не позбавляймося юнацького обличчя Церкви

Повний текст проповіді понтифіка під час Святої Меси у Порт-Луї в рамках ХХХІ Апостольської подорожі на Маврикій.  
Тут перед вівтарем, присвяченим Марії, Цариці Миру, на горі, з якої ми вдалині бачимо місто та море, ми є частиною безлічі облич, що приїхали з Маврикію та інших островів цього регіону Індійського океану, щоби слухати Ісуса, Який проповідує блаженства. Те саме Слово Життя, яке, як і дві тисячі років тому, має таку ж силу, той самий вогонь, що розпалює найхолодніші серця. Разом ми можемо сказати Господу: ми віримо в Тебе, і завдяки світлу віри та серцебиттю ми знаємо, що пророцтво Ісаї є істинним: проголошуй мир і спасіння, принеси добру новину ... наш Бог царює.

Блаженства є "як доказ ідентичності християнина. Тож, якщо хтось із нас запитує себе: «Як можна стати добрим християнином?» - відповідь проста: потрібно, аби кожен робив те, що говорить Ісус проголошуючи блаженства. В них накреслено обличчя Вчителя, і його представляти ми покликані у щоденному житті" (Gaudete et exsultate, 63), як це робив той, кого називають "апостолом єдності мешканців островів Маврикія", блаженний Яків Десіре Лаваль, дуже шанований на цих землях. Любов до Христа і бідних настільки позначила його життя, що врятувала його від ілюзії євангелізації "на відстані  та поверхневої". Він знав, що євангелізація означає стати усім для всіх (пор. 1 Кор. 9, 19-22): він вивчив мову тільки-но звільнених рабів, і проповідував їм простим чином Добру Новину про спасіння.  Він громадив вірян і формував їх для починання місій та заснування невеликих християнських спільнот в сусідніх районах, містах та невеликих селах, малих невеликих спільнот, багато з яких стали початком нинішніх парафій. Він дбав про довіру найбіднішим та відкинутим, щоби вони були першими, хто про себе дбає і знаходить відповідь на свої страждання.

Завдяки своєму місіонерському динамізму та любові отець Лаваль дав Церкві на острові Маврикій нову молодість, нове дихання, і сьогодні ми запрошені продовжити цю справу в сучасному контексті.

І цей місіонерський динамізм слід зберігати, бо може статися що як Церква Христа ми спокусимось втратити євангелізаційний ентузіазм, втікаючи до світової безпеки, яка, крок за кроком, не тільки зумовлює місії, але й чинить їх обтяжливими і не здатними до залучення людей (пор. Evangelii gaudium, 26). Місіонерський динамізм має молоде обличчя, здатне оживляти. Це саме молодь, завдяки своїй життєздатності та доступності може дати йому красу та свіжість молодості, коли вона кидає виклик християнській спільноті, аби вона відновилась і запросила нас вирушити до нових горизонтів (пор. Christus vivit, 37).

Але це не завжди легко, тому що вимагає від нас навчитися розпізнавати і надавати їм місце в нашій спільноті та в нашому суспільстві.
Однак з яким великим болем слід сказати, що незважаючи на економічний розвиток, що пережила ваша країна в останні десятиліття, найбільше страждає молодь. Це вони найбільше страждають від безробіття, що спричиняє не тільки невизначене майбутнє, але й також позбавляє їх можливості відчувати себе будівничими своєї спільної історії.

Це невизначене майбутнє відштовхує їх на узбіччя і змушує уявити собі життя на маргінесі суспільства, залишаючи їх беззахисними і майже без орієнтирів перед обличчям нових форм рабства ХХІ століття.

Це вони, молоді люди, - наша перша місія! Потрібно їх заохотити віднайти своє щастя в Ісусі; але не поверховим віддаленим способом, але навчитися як дати їм місце, знаючи їхню мову, слухаючи їхні історії, живучи поруч, спонукаючи їх почуватися благословенними Богом. Не позбавляймося юнацького обличчя Церква та суспільства; не дозволяймо торговцям смертю красти перші плоди цієї землі!

До нашої молоді й тих, які почувають себе позбавленими голосу, бо занурені в убогість, отець Лаваль скерував би заохочення проголошувати пророцтво Ісаї: "Радійте, співайте сумісно, о єрусалимські руїни, бо народ Свій Господь звеселив, викупив Єрусалим!"(52,9). Навіть якщо те, що нас пригнічує здається, що не має жодного вирішення, надія на Ісуса спонукає нас знову знайти впевненість у Божому тріумфі не лише поза історією, але й у прихованому витку малих історій, які переплітаються між собою та чинять з нас головних героїв перемоги Того, хто подарував нам Царство.

Щоб жити Євангелієм, ми не можемо чекати, коли все навколо нас буде сприятливе, бо часто амбіції влади та глобальні інтереси грають проти нас. Святий Йоан Павло ІІ сказав що "відчужене є те суспільство, яке через форми суспільної організації, виробництва та споживання перешкоджає як реалізації цього дару, так і побудові цієї міжлюдської солідарності" (Centesimus annus, 41). У такому суспільстві жити блаженствами стає важко. Це навіть може стати чимось поганим, підозрілим, висміюваним (пор. Gaudete et exsultate, 91). Це правда, але ми не можемо піддатися знеохоченню.

Біля підніжжя цієї гори, яка я хотів би щоби була сьогодні горою Блаженств, ми також повинні знайти це запрошення бути щасливими. Тільки щасливі християни пробуджують бажання йти цим шляхом; "Слово" щасливий "або" блаженний" стає синонімом слова "святий", бо виражає, що людина, яка вірна Богові та живе Його словом, досягає істинного щастя, даючи себе як дар" (там само, 64).

Коли ми чуємо загрозливий прогноз "нас все менше і менше", то спочатку слід перейматись не зменшенням тієї чи іншої форми посвячення в Церкві, а браком чоловіків та жінок, які хочуть досвідчити щастя на стежках святості, чоловіків та жінок, які б чинили, що їх серця горіли найпрекраснішою та найбільш визволяючою звісткою. "Якщо щось має викликати святе обурення, занепокоїти і викликати докори сумління, то нехай це буде факт, що так багато наших братів живуть без сили, світла та втіхи від дружби з Ісусом Христом, без спільноти віри, яка їх пригортає, без перспективи сенсу і життя" (Evangelii gaudium, 49).

Коли молода людина бачить радісний план християнського життя, це породжує в ній запал і додає втіхи, вона відчуває бажання, яке може висловити так: "Я хочу піднятися на цю гору Блаженств, хочу зустріти погляд Ісуса і аби він сказав мені, яка є моя дорога до щастя".

Молімося, дорогі брати і сестри, за наші спільноти, аби будучи свідками радості християнського життя, бачили як розквітають покликання до святості у багатьох формах життя, які пропонує нам Святий Дух. Молімося за цю дієцезію, а також за інші, які доклали зусиль, аби сьогодні сюди прибути. Блаженний отець Лаваль, реліквії якого ми вшановуємо, пережив також хвилини розчарування та труднощі у християнській спільноті, але врешті Бог переміг у його серці. Він довіряв силі Господа. Молімося, щоби Він торкнувся сердець багатьох чоловіків та жінок цієї землі, молімося, аби торкнувся наших сердець, аби Його новизна відновила наше життя і життя нашої спільноти (пор. там само,11). І не забуваймо, що Дух Святий - це Той, хто з силою скликає, будує Церкву.

Образ Марії, Матері, Яка захищає і супроводжує нас, нагадує нам, що Вона була названа "блаженною". Просімо Ту, Яка пережила страждання, яке як меч прошило Її серце, Ту, Яка перейшла через найстрашніший поріг болю, побачивши, як помирає Її Син, про дар відкритості на Святого Духа, про дар витривалої радості, яка ніколи не зникає і не залишає нас... такої, яка завжди чинить, що досвідчуємо і стверджуємо, що "великі речі вчинив мені Всемогутній і святе Його Ім'я".

Переклад Католицький Медіа-Центр

Фото AFP

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий