Єпископ Станіслав Широкорадюк ділиться історію про перше Різдво, яке йому довелося провести без рідних.
Щоб краще зрозуміти мою історію, варто уявити, як ми з дитинства святкували Різдво Христове.Отже, Святвечір нас збирав у дідуся і бабусі, приходили всі з дітьми. Гарно прибраний дім, а в центрі кімнати – великий святковий стіл, за який всі сідали, ділилися облаткою й багато колядували.
І ось 1974 рік – моє перше Різдво поза рідним домом. Я служив у армії в місті Бердськ, біля Новосибірська. Різдвяного вечора я заступив на варту і, проходячи навколо військових складів, у думках бачив, де хто сидить за тим святковим столом і навіть які колядки колядують. Був сильний мороз, дуже ясна зоряна ніч, і я, тихо колядуючи, ходив на варті. А коли мене змінили і я прийшов у чергову кімнату, там на мене чекав лист із дому, у якому був шматочок білої облатки. Принесли вечерю – і якраз тушковану капусту, яка запахла святим вечором Різдва, як удома. Споживаючи білу облатку й тушковану капусту, я не міг стримати сліз. Це було незабутнє переживання.
Єпископ Станіслав Широкорадюк
Інші різдвяні історії від наших пастирів:
Архієпископ Мечислав Мокшицький
Єпископ Радослав Змітрович
Єпископ Мар’ян Бучек