«Кожне покликання має вести нас до неба». День зосередження молоді у Рівному

Про це повідомляє Луцька дієцезія.

Вже від 17.00 п’ятничного вечора привітні й доброзичливі господарі — рівненська молодь, розпочали реєстрацію учасників, вручаючи бейджики та допомагаючи з розселенням у парафіяльному будинку.

Прибули молоді віряни з різних куточків Луцької дієцезії: з Костополя, Володимирця, Луцька, Рокитного, Острога, Олики, а також місцеві. Дехто приїхав вперше, а більшість – уже вдруге або втретє, адже такі дні зосереджень у Луцькій дієцезії тривають уже третій рік поспіль. Молоді товаришували о. Кшиштоф Орліцкі з Ківерців, о. Роман Власюк з Луцька, о. Адам Богуш SAC з Рокитного, о. Зємовіт Коперскі з Рівного та с. Устина Лисенко OSB з Луцька. Після реєстрації відбулося відкриття: організатори — о. Кшиштоф Орліцкі, душпастир молоді, та головний організатор з боку молоді Артур Козак — представили найближчий план дій, а також тему. Як зауважив о. Кшиштоф, мало хто з молодих людей замислюється над тим, що може прийти у будь-який момент — своєю смертю, над тим, що чекає нас після неї, а це надзвичайно важливо.

Далі відбулася найголовніша подія цього вечора: спільна Свята Меса, на яку прибув особливий гість: о. Роман Лаба OSPPE з ордену св. Павла, Першого пустельника (паулінів), доктор богослов’я, делегат Генерала паулінів в Україні та настоятель парафії у Броварах.

Молодіжному святу єднання у дусі Христової любові сприяв дуже оригінальний музичний супровід: гітара (Даніель Кучинський), скрипка (Соломія Павлючук), орган (Олександра Корчевська-Цехош), спів — Вікторія Озімковська, найбільшим здивуванням стала бандура (Зоряна Хшановська), яка як музичний інструмент на Святій Месі, як сказав пізніше єпископ Віталій Скомаровський, не звучала ще на жодному українському дні молоді.

Після Святої Меси, під час конференції, отець Роман Лаба OSPPE звернувся до теми дня зосередження, на початку навівши історію про двох близнюків, котрі сперечалися, чи існує життя поза лоном матері. Поява на світ пов’язана з болем також для дитини, і дуже схожа до смерті – дитина з одного життя переходить в інше. А що чекає нас у Небесному Царстві? Візантійський святий, Микола Кавасила (14 ст.) говорив, що ембріон у лоні матері розвивається, щоб жити не згідно законів, які панують у лоні матері, а згідно законів, в яких опиниться після народження. Розвивається нервова, серцево-судинна система, усі органи. Подібно і християнин у лоні Церкви – бо це наша мати — готується і розвивається, щоб жити згідно законів і правил, що на небесах. Отож, треба серйозно готуватися, адже, перед нами — ціла вічність! Наприклад, космонавту задля декількох хвилин у космосі треба дуже довго тренуватися, як і аквалангісту, щоб зануритися у нетипові умови життя. Щоб людина навіть короткий час перебувала у невластивому для неї середовищі, мусить готуватися. Що ми маємо тренувати в собі, щоб бути у Царстві Божому? Ми не знаємо, що саме будемо там робити, але точно відомо — будемо мати відносини з Богом, отже, слід тренувати їх вже на землі. Тоді смерть – перехід – не буде шоком. У Гімні Любові св. Павла читаємо, що є віра, надія, любов, але в Божому Царстві залишиться лише любов – отож, треба тренувати її, зокрема — любов «агапе» — жертовну, яка проявляється у тому, що інший для мене важливіший, ніж я сам. Де ми навчимося цієї любові? – В спільноті, в Церкві, коли беремо хрест і йдемо шляхом свого покликання, також в подружжі, що є покликанням, і це шлях спасіння – таїнство – це те, що спасає. А як спасаємося? – Коли будемо любити. У подружжі треба, щоб сформувалася любов «агапе», яка віддає своє життя заради іншого. А ще там, на небесах, буде життя в правді, без жодних масок. Наша життя – це боротьба, тренінг, силкування увійти «тісними дверима». Отож, наступне, що слід тренувати – життя в правді.
Вічна радість у Небесному Царстві або вічне страждання – це твій вибір. Христос помер і воскрес, і хоче, щоб ми були там, де Він, щоб насолоджувалися тією радістю, яку Він заслужив нам ціною своєї смерті, тієї любов’ю, яку показав на хресті. Коли повіриш в цю любов, це буде найбільша мотивація, щоб прямувати до небес, в спільноті, в якій сьогодні Бог тебе поставив, в спільноті Церкви.

Після конференції та вечері відбувся вечір знайомств.

Суботній ранок розпочався спільною молитвою, а після сніданку відбулася зустріч і розмова з ще однією гостею – пані Малгожатою, психологом, котра поділилася незвичним досвідом свого життя: внаслідок нещасних випадків вона двічі була у стані клінічної смерті, зокрема, вперше — у 20 років.

Вона сказала, що її зараз не треба переконувати, що життя після смерті існує. Вона просто це знає, бо його досвідчила. Також є ще один факт присутності Бога у її житті – пані Малгожата хворіє 4 стадією раку, і після 8 хімії осліпла, а Бог зцілив її. Вона знає, що там, де була, є саме добро і краса, але щоб потрапити туди, треба старатися. «Зараз я стараюся жити так, немов немає «завтра», а є лише «сьогодні». Лише у Бога є «завтра». У нас один шанс – «сьогодні». В молодому віці їй хотілося просто жити, а після цих випадків – жити, але праведно. Якщо щось обіцяти –робити негайно, не відкладаючи, бо невідомо, чи прийде «завтра». До того часу хотіла змінювати людей, а зараз приймає їх такими, якими є. «Це перевернуло моє життя. До того я ходила в костел, молилася, але робила все сама, а зараз без Божої руки і підтримки не хочу. Знаю, що Він ніколи не покине. Якщо на першому місці Бог– тоді все буде на своєму місці. Не смішу Бога своїми планами. Навіть у таких дрібницях, як покупки якихось речей, довіряю Йому. Я стала психологом, щоб допомагати людям. Наша віра – віра радості, а ми часто нудимося від Божого Слова, під час Літургії. Біблія – геніальна книга. У ній є відповіді на усі мої питання. Там, де я побувала, є світло і щастя. Якщо перекреслимо своє життя – можемо побачити страшну сторону».

Опісля була нагода до сповіді, а за півгодини до Святої Меси – адорація Пресвятих Дарів, яку провела молодь.

Святу Месу очолив єпископ Віталій Скомаровський, підкресливши під час проповіді, що коли людина визнає правду про себе, про свої слабкості – то отримує величезну силу.

Це можна сказати про покаяння. Найбільша проблема для Бога, яку Він не може вирішити – це та, яку я заховав і не признаюся, той гріх, який Бог хоче простити, але я Йому не дозволяю. Також зауважив, що не слід судити одне одного, а навчитися дивитися очима Бога, і тоді побачимо все зовсім в іншому світлі.

На закінчення Меси єпископ подякував організаторам дня зосередження та місцевому настоятелю о. прел. Владиславу Чайці за надану можливість провести цю зустріч у рівненській парафії. Пізніше, після смачного обіду, була зустріч у групах: кожен мав нагоду обрати, до якої групи піти, щоб поспілкуватися – чи до священників, чи до монахині, чи до сімейних пар – Цехошів і Мельників, щоб більше почути про різні покликання.

Після зустрічі ділилися враженнями і тим, що кого торкнуло, зокрема, Дмитро з Костополя зрозумів, що Бог вміє передати свої послання для людини тоді, коли їй це потрібно і таким способом, що вона це зрозуміє. Тобто Бог особисто має план для кожного.

Зореславу вразило те, як у подружжі можна піклуватися одне про одного.

На завершення був час «ікс» — кожен отримав чистий аркуш паперу, який мав прикріпити до плечей сусіда, а потім кожен мав написати на ньому якісь гарні слова побажання або підтримки для цієї людини.

Молодь поділилася своїми враженнями стосовно пережитого дня зосередження: «Дуже-дуже-дуже класно, я на цьому міроприємстві в перший раз, але не жалію, що сюди приїхала» Скліфус Єлизавета, м. Острог.

«Захід дуже крутий, я спочатку не хотіла сюди їхати, проте не пожалкувала. Найбільше сподобалися проповіді священників і лекції». Предун Анна, м. Острог.

«Мені дуже сподобалось. Я більше дізнався і почув відповіді на питання, які хотів. Дуже багато моментів сподобалося, кожен з них надихнув мене і мої думки» Дмитро Кліховський, м. Костопіль.

«Дуже чудово, що в нас є така можливість – відвідати такі заходи в нашій дієцезії, що молодь пізнає одне одного, що не тільки їздимо в якісь інші дієцезії, а маємо щось своє, це дуже приємно, хотілося б подякувати о. Кшиштофу не лише за сили і час, які вклав у це, але й за молитви в цьому намірі. І хотілося б подякувати всім, хто взяв участь в організації цього, бо я впевнений, що дуже багато стоїть людей за тим, що тут є, де ми можемо жити, харчуватися і весело проводити час. Дякувати Богу за це». Любомир Льонда, м. Луцьк.

«Все було дуже класно, круто, все сподобалося, море вражень, море позитиву. Наступного року приїду. Де буде ця зустріч, там буду я». Клімчук Христина, м. Рівне.

«Взагалі, люди добрі тут просто. Відкриті, щирі. І сам такий стаєш.» Богдана Іванків, смт Володимирець.

Своїми думками і враженнями поділився також один із головних організаторів дня зосередження з боку молоді – Артур Козак. Найважчим моментом у цьогорічному приготуванні для нього виявилося знайти час. Артур — студент університету, пише магістерську працю, паралельно також працює. Неодноразово побував на зустрічах молоді інших дієцезій, тож загорівся бажанням започаткувати щось також для молоді у Луцькій дієцезії і одразу запропонував свою допомогу. У цьому його підтримав о. Кшиштоф, тож уже третій рік поспіль Артур з однодумцями, іншими представниками рівненської молоді у співпраці з о. Кшиштофом організовують такі дні. Тематика циклу про смерть, як вважає Артур, нестандартна – і так було задумано, за допомогою о. Кшиштофа відбувся поділ на 3 підпункти – про останні речі в житті людини, щоб звернути увагу молоді на своє життя та вчинки.
Для себе з цього дня зосередження Артур ще раз переконався в тому, що ніколи не зможеш по-справжньому запланувати щось собі наперед. Треба жити теперішнім. Треба жити сьогодні. Те, що запланував, роби сьогодні, а не відкладай на завтра.

«Я не боюся вірити – має сказати молодь, що прибула на цю зустріч, — сказав на завершення о. Кшиштоф. — Середовище, у якому можеш опинитися, може тебе або підтримати у вірі або пригнобити, частіше — друге, і тому треба відваги, щоб визнавати свою віру і свідчити по неї. Ви – молоді, вам прийшов час обирати покликання, і треба, щоб ваш вибір був добрим, як і вибори інших речей, а як ні, то щоб завжди поверталися на шлях добра. Кожне покликання має вести нас до неба».

Щиро дякуємо організаторам за незабутні враження, нові зустрічі і знайомства у колі Христових друзів і чекаємо наступної зустрічі, тему якої організатори поки що тримають у таємниці. 

Більше фото