Різдвяні історії від єпископів України. Розповідає єпископ Радослав Змітрович

Перше Різдво – в новіціаті на Святому Хресті. Це 1981 рік. У Польщі 13 грудня ввели воєнний стан, багато заарештованих, є убиті, контроль на вулицях, у потягах, в автобусах. Ми, новіції у старому монастирі на Святому Хресті, не маємо інформації про те, що коїться в країні, не знаємо, що з нашими близькими.

Грудневий вечір перед Різдвом, хтось зовсім пізно стукає до воріт монастиря. Хто ж то може бути о такій порі? Щоб дістатися до монастиря, потрібно йти півтора кілометра вгору через темний ліс. Виявляється, то мій молодший на три роки брат Марцін. Братство!

Надходить вігілійний вечір. Ми святкуємо, як уміємо. Після вечері йдемо з дрібними подарунками й облаткою до солдатів, які охороняють телевежу, розташовану на святохресному узгір’ї. Вони здивовані й трохи налякані, сумніваються, не вірять. Ми розмовляємо, бажаємо їм радісного Різдва.

Ще одне Різдво – через 10 років, у Познані, в парафії Христа Царя, де я вікарій. Маю говорити цього  Урочистого Дня проповіді. Шість разів я можу розповідати про цю таємничу ніч, про цю Подію, яка втілює найглибші прагнення людського серця й духа.  Велика радість.

Нарешті, 1997 рік, Ашгабат, Туркменістан. Ми вдвох із отцем Андрієм Мадеєм. У Туркменістані не ростуть ялинки, але дуже хочеться її мати – якимось дивом дерево таки з’являється. Це початок місії, немає жодного місцевого католика. Отець Андрій відвідує працівників французької будівельної компанії, запрошує їх на Євхаристію, але ніхто не приходить. Страждання.  

Увечері ми йдемо з Літургією до аргентинської нафтової фірми, яка запросила нас до себе. На Службі Божій навіть чимало охрещених католиків, але видно, що далеких від досвіду християнської віри.

Після Меси – чудова гостина. Ми смакуємо вино, і я починаю розуміти слова Писання про те, що коли нап’єшся доброго вина, то не хочеш повертатися до старого смаку.

Єпископ Радослав Змітрович

Інші різдвяні історії від наших пастирів:
Архієпископ Мечислав Мокшицький