Цей день в історії Католицької Церкви: спроба Наполеона підпорядкувати собі Папську державу

Відносини між могутнім французьким завойовником і Святим Престолом – це одна з найцікавіших і найзагадковіших сторінок в історії Церкви. Байдужий до релігії, Наполеон, однак, усвідомлював її важливу роль у суспільному житті та прагнув використати її як інструмент для узаконення своєї влади й відновлення спокою у зраненому революцією суспільстві. Саме тому 15 липня 1801 року він підписав із Пієм VII конкордат, який встановлював норми служіння Католицької Церкви у Франції. 2 грудня 1804 року Папа Римський був присутній на коронації Наполеона і дав благословення, коли той самотужки одягнув імператорську корону собі на голову.

Утім, протистояння цих двох особистостей не припинялося. Завойовницькі дії Наполеона та його прагнення підпорядкувати Католицьку Церкву зустрічали рішучий протест Понтифіка. Зрештою, в 1808 році Наполеон розв’язав цю проблему звичним для себе шляхом – завоювавши Папську державу. Рим було проголошено «вільним імператорським містом». У відповідь Папа, не називаючи імені Наполеона, викляв тих, хто «відібрав Петрову спадщину». Такий вчинок Святого Отця мав конкретні наслідки для імператора французів: в Іспанії, де Католицька Церква традиційно мала міцні позиції, розгорілася жорстока й безкомпромісна боротьба проти французьких окупантів, яка відіграла значну роль у падінні імперії Наполеона.

Павло Зінченко, Католицький Медіа Центр