10 червня 1808 року Папа Римський Пій VII відлучив від Церкви імператора французів Наполеона Бонапарта.
У 1808 році французькі війська вступили до Рима й поклали край Папській державі. Папа Римський Пій VII «викляв тих, хто відібрав Петрову спадщину», але не назвав імені Наполеона. Тоді в ніч із 5 на 6 липня французькі солдати штурмом узяли Квіринал, арештувавши Понтифіка. На вимогу Наполеона зректися дочасної влади Папа відповів: «Не можу зректися того, чого в мене нема. Дочасна влада належить лише Римській Церкві. Ми тільки управителі».Після цього розпочалося довге протистояння Папи та імператора. Наполеон три роки утримував Понтифіка у фортеці в Савоні. Коли Папа відмовився затвердити призначених Наполеоном французьких єпископів, його перевезли до Фонтенбло. 23 січня 1813 року хворий і виснажений Пій VII підписав Галіканський договір, за яким відмовлявся від більшості територій Папської держави, проте невдовзі відкликав свій підпис.
Уже переможений, Наполеон відвідав Папу в Фонтенбло 1814 року. Він називав його своїм батьком і розповідав про вимріяну єдину Європу, де правив би разом із Папою. Навряд чи їм вдалося переконати один одного, однак, можливо, ця остання розмова Папи Римського Пія VII та великого французького завойовника Наполеона Бонапарта була справді щира. До Рима Понтифік повернувся 7 липня 1815 року.
Павло Зінченко, Католицький Медіа-Центр