Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Ресурси новин у Середньовіччі або історія бенедиктинця, автора найдетальнішої історичної хроніки
18:26 Понеділок 0 422
27-07-2020, 18:26

Ресурси новин у Середньовіччі або історія бенедиктинця, автора найдетальнішої історичної хроніки

Ми не можемо уявити свого життя без читання новин. Кожний з нас має свій улюблений ресурс, з якого починає день. Середньовічною альтернативою таких ресурсів були хроніки. Хто і як їх писав? Читайте сьогодні про одного з найвідоміших англійських хроністів, «ТСН» XIV ст. у дописі викладача кафедри всесвітньої історії Одеського національного університету імені І.І. Мечникова Вадима Чепіженко!
«На Різдво дельфіни прибули з моря та грали в Темзі у Лондоні, діставшись навіть Лондонського мосту. Можливо, це було передвістя штормів, що й настали протягом тижня…», - пише під 1392 р. у своїй «Великій хроніці» Томас Волсінгем, монах-бенедиктинець з Сент-Олбанського абатства. Далі він вміщує доволі детальний екскурс стосовно природи дельфінів та різноманітні історії-приклади про зв'язок дельфінів з людьми. Свою розвідку середньовічній автор засновує на інформації з «Природничої історії» Плінія та «Великого зерцала» Вінсента із Бове. Завершує викладення цікавою заувагою: «Я взяв на себе сміливість вставити сюди ці подробиці стосовно природи дельфінів, щоб розважити неосвічених, без нудьги для знаючих».

Автопортрет одного з найвідоміших хроністів середньовіччя Матвія Паризького. British Library, MS Royal 14 C VII, folio 6r.

У своїй попередній публікації для Symbolon, я розповідав про середньовічного англійця, який пройшов шлях від Британських островів до узбережжя Чорного моря. Сьогодні ж я хочу поділитися з вами історією про його сучасника, який, за певними виключеннями, все своє доволі довге життя провів в стінах одного монастиря. Мова буде йти про автора однієї з найзмістовніших та всеохоплюючих хронік пізньосередньовічної Англії Томаса Волсінгема. Ніхто інший з тогочасних авторів не лишив такого детального опису сучасних йому подій протягом настільки тривалого відрізку часу. Оригінальна частина хроніки Волсінгема, тобто написана на основі його власних спостережень, охоплює 1376–1422 рр.

Волсінгем був висвячений в сан священика 21 вересня 1364 р. Згідно канонічного права, цей обряд міг проводитися лише після того, як послушнику виповнювалося двадцять чотири роки, тому логічно припустити, що народився майбутній історіограф не пізніше 1340 р. – майже одноліток Жана Фруассара та Джеффрі Чосера. Цілком вірогідно, що як і інші монахи-бенедиктинці Сент-Олбанського монастиря, Томас Волсінгем навчався в Глостер-колледжі Оксфордського університету. Саме там він міг особисто познайомитися з відомим проповідником Джоном Вікліфом, поглядам якого в подальшому присвятив не одну критичну сторінку власного твору.

Сент-Олбанський собор, джерело

В записах монастиря ім’я Волсінгема, як упорядника «Liber benefactorum», вперше згадується під 1380 р. Відомо, що він займає в цей час посаду регента монастирського хору та відповідає за канцелярію та скрипторій. Імовірно, саме тоді Томас розпочинає роботу над власним історичним твором. В 1394 р. отримавши призначення абата до монастиря в Вімондхемі, Томас ненадовго покидає Сент-Олбанс та перериває роботу над хронікою. Через два роки, по поверненню до рідного монастиря, він продовжує свою роботу, вже не займаючи ніяких офіційних посад. Остання згадка про Волсінгема в анналах Сент-Олбансу датується 1420 р., коли він, як найстарший в обителі, очолював братію при обранні нового абата. Але хроніст прожив ще щонайменше два роки, адже довів свої записи до смерті Генрі V.

Одного разу, в одній зі своїх лекцій, я назвав Волсінгема – «ТСН XIV ст.». Хроніст дійсно виступає в якості інформаційної служби новин, переходячи від опису однієї з битв Столітньої війни до опису битви біля палацу Шин, перемежовуючи дипломатичні новини зі сповіщеннями про найрізноманітніші чудеса святих, розповідаючи про дельфінів поряд з палкими випадами проти лоллардів.

Автопортрет одного з найвідоміших хроністів середньовіччя Матвія Паризького. British Library, MS Royal 14 C VII, folio 6r.

Проте середньовічний історіограф, як і представники сучасних ЗМІ, не уник певної політичної кон’юнктури. Так, манускрипти Bodley 316 та Harley 3634 (найбільш ранні за датуванням прижиттєві автору рукописи хроніки) зображають англійського короля Річарда ІІ (правив в 1377–1399 рр.) доволі нейтрально, тоді як Royal 13 E. IX та CCCC VII (2) – найбільш негативно. Створені за правління Генрі IV Ланкастера, що скинув у 1399 р. свого кузена з трону, останні два рукописи вказують на те, що новий король вдався до пропаганди, цензури та фальсифікацій, а хроніст – до опортунізму. Наступний король, Генрі V, поважав Річарда ІІ і переглянув відношення до нього, те саме зробив і Волсінгем в рукописах CCCC 240 та Arundel VII, засвідчивши тим самим вплив громадської думки та політичної пропаганди на монастирське літописання.

Окрім власної хроніки та продовження офіційного абатського літописання, Т. Волсінгем був автором низки агіографічних творів, філософських і теологічних трактатів, трактату присвяченого нотному запису та творів з класичної літератури. Зокрема, Волсінгем був автором коментарів до «Метаморфоз» Овідія – «De archana deorum», «Трагедій» Сенеки, «Громадянської війни» Лукана. Серед творів Волсінгема «Historia Alexandri Magni Principus» в прозі та віршах, а також робота «Dites ditatus», заснована на тексті Діктуса про Троянську війну. Класичні дослідження справили неймовірний вплив на його хроніку. Його історія отримала більш літературний характер. Він прикрасив свою розповідь прикладами і цитатами з різних авторів, а його власні вирази стали більш яскравими (чого вартує лише те, що Волсінгем називає водоверть, що потопила англійські кораблі в т. зв. Іспанському морі, Харибдою). Він перетворив деякі з найбільш значних політичних та військових епізодів в сцени пропорційні зображеним у класиків:

«Це скоріше лицарі Венери, ніж Беллони», – пише хроніст, маючи на увазі придворних Річарда ІІ: «Більш відважні в спальні, чим на полі бою, вони звикли захищати себе язиком, а не списом, бо вони сплять, коли звук сурми скликує до військової справи, проте завжди готові виступати з промовами». В іншому місці свою порцію невтішних порівнянь отримують вже рицарі Генріха IV: «схожі скоріше на Діоніса (п’яного) ніж на Марса (військового), більше на Лаверна (жадібного), ніж на Палласа (мудрого)», а от при описі битви при Азенкурі хроніст настільки послуговується античними взірцями, що створює зовсім антиісторичний нарратив. Дослідниця Елісон МакГарді припускає, що Волсінгему просто подобалося хизуватися своїм знанням класики.

Елемент сторінки одного з манускриптів Волсінгема, Parker Library on the Web 

Саме глибоке знайомство з класичною літературою, доступ до офіційних документів та широкий кругозір роблять Т. Волсінгема непересічним та цікавим автором, який має власне бачення сучасних йому подій. Джеймс Дж. Кларк, автор кращої біографії хроніста, зазначає, що Волсінгем – останній представник традиційної чернечої історіографії, так би мовити «лебединої пісні чернечого літописання» в Англії, спадкоємець Вільяма Малмсберійського та Матвія Паризького. Водночас Волсінгем фундатор чогось зовсім нового. Саме йому приписують відродження Сент-Олбанської школи історіописання.

Джерело: Symbolon. Центр середньовічних та ранньомодерних студій
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.