Як криза середнього віку може привести до святості?

Немає чарівного віку для вступу у середній вік. Технічно це десь від 35 до 55 років. А криза середнього віку, як правило, починається з почуття невдоволення. Ми так багато віддали себе, стільки стосунків і починань, і раптом можемо відчути якусь порожнечу глибоко всередині. Отже, ми розмірковуємо про різницю між мріями нашої молодості та тим, що ми насправді змогли досягти. Іноді ми розуміємо, що переслідували мрію, яка не є нашою, або пригнічували якусь частину себе.

Це час самоаналізу. Після років гарячкуватої діяльності починаємо досліджувати своє внутрішнє життя: Що я зробив зі своїм життям? Я зробив неправильний вибір? Хто я за межами свого професійного життя, свого соціального становища? Який напрямок я маю обрати до кінця життя? Все, що ми притломлюємо роками, може вийти на поверхню. Це стосується і питань віри, кожен з нас виявляє себе такими, якими ми є насправді – крихкими, вразливими грішниками. Однак, на думку о. Андре Даньо з Квебеку, ця життєва криза, яку ми сприймаємо як випробування, може стати нагодою до святості. Ось думки на цю тему:

Криза середнього віку, якщо вона трапляється, може бути запрошенням переосмислити себе

Кожна людина, заміжня чи ні, священик чи віруючий мирянин, переживає цей період турбулентності. Це може бути пов’язано з внутрішнім підлітком, тому що все, що не було вирішене за цей час, з’являється, і тоді ми вже не можемо його ігнорувати. Ось чому деякі автори називають цю кризу «другим підлітковим віком». Ми усвідомлюємо, що більше не можемо підтримувати ідеалізований образ себе в нашій родині: вперше в житті наважуємося стати самими собою, навіть якщо це означає втратити повагу наших близьких, які, як правило, цього не розуміють.

Для християн ця криза може стати нагодою випробувати свою віру. Багато авторів називають цей період «другим наверненням». Це може бути час, коли ми переживаємо «духовну темряву», що призводить до відкриття чи розквіту споглядальної молитви. Дехто стверджує, що це час нашого життя, коли ми маємо зв’язатися зі своїм духовним корінням, примиритись з вірою, яку ми могли б відкинути, як діти через хибне бачення Бога чи віру дорослих.

Людська особистість досягає своєї повної зрілості лише до 40 років. Настає час перейти від «робити» до «бути». Взагалі після такого випробування ми стаємо більш милосердними щодо інших і до себе. Саме тоді ми повертаємо своє серце дитині, роблячись мудрішими.
Якщо ми не намагалися її ігнорувати і якщо ми прийняли перенесені нами рани, то після цієї кризи маски падають і ми можемо справді стати собою. Відбувається трансформація. Можна сказати, що кожен з нас виявляє себе не таким, як ми собі уявляли, а таким, яким є насправді.

Чим можуть допомогти наші близькі?

Вони можуть підтримати заспокійливою присутністю. Їм потрібно бути обережними, щоб не поспішати з порадами та рішеннями, але намагатися допомогти людині проаналізувати цей духовний та емоційний біль. На цьому етапі життя людині потрібно відчувати себе прийнятою в найглибшому сенсі цього слова, щоб бути впевненою, що те, що вона розкриє і те, що йому здається часом страхітливим, не викликає осуду у тих, кому він відкриється.

Як правило, є спокуса втекти і сховатися за маскою, ще більше затвердіти, щоб уникнути цієї бурхливої фази в середині життя. Інші гарячково впадають в активності, не помічаючи, що вони намагаються втекти від себе.

Єврейський психоаналітик Карл Стерн, який перейшов у католицизм, зауважив, що людина, яка невтомно біжить крізь життя, зазвичай перебуває у тривозі, породженій внутрішніми проблемами, що випливають саме з її відмови визнати свою внутрішню крихкість.

Чи варто боротися самостійно чи звертатися за допомогою до духовного керівника чи терапевта?

Все залежить від того, наскільки глибокою є криза та її наслідки в нашому повсякденному житті. Деякі з нас проходять цей етап досить спокійно, а інші сильно страждають. Для таких людей паніка, розпалена старими травмами, може взяти верх. Але, як я вже сказав, цей період міг би бути часом «духовної темряви», який може змусити нас перейти поріг і вчинити наше внутрішнє життя глибшим, справжнім. Отже, ми можемо попросити допомоги у досвідченої людини віри, яка знає про духовне життя. І якщо душевні страждання занадто великі, і людина переживає величезні труднощі у своєму повсякденному житті, то ми не повинні вагатися, щоб отримати допомогу професіонала.

Джерело: Родина