21 лютого – довільний спомин святого Петра Даміані, єпископа і Вчителя Церкви

У дитинстві Петро Даміані був свинопасом і зазнав великих злиднів, але завдяки братовій підтримці 1022 року розпочав навчання в Фаенці, а далі вчився в Пармі. Отримавши освіту, працював викладачем у церковній школі. Знав латинську мову, розумівся на канонічному праві, літературі, Святому Писанні та працях Отців Церкви.

Приблизно 1035 року вступив у монастир Фонте Авелано й невдовзі отримав свячення. Був магістром у своєму монастирі, а також викладав у інших. Ставши абатом 1042 року, Петро Даміані встановив сувору дисципліну. Розбудовував чернече життя, боровся проти симонії серед кліру, дбав про дотримання церковних постанов, підтримував григоріанську реформу. Написав біографію засновника монастиря – святого Ромуальда.

Петро Даміані товаришував з імператорами Оттоном ІІІ і Генріхом IV, був радним Пап Климента ІІ, Дамасія ІІ, Лева ІХ і Стефана ІІ. Останній 1057 року призначив його єпископом Остії та звів у сан кардинала. Майбутній святий брав участь у багатьох синодах, на яких відстоював целібат і висловлювався проти симонії, й активно впроваджував постанови цих синодів у життя. Наражаючись на небезпеку, розв’язував важкі справи як папський легат, часто відігравав роль посередника. Підтримував церковну автономію, особливо щодо вибору Папи.

Залишив по собі цінну спадщину аскетичних творів, поетичних і літургійних текстів, біографії, проповіді й листи. Його праці про пустельницьке життя принесли численні покликання в орден камедулів.

Помер Петро Даміані 1072 року в Фаенці. Папа Лев ХІІ в 1821 року затвердив культ святого і проголосив його Вчителем Церкви.

Зображають святого в шатах єпископа, кардинала або ченця. Атрибути – ангел, який тримає кардинальський капелюх, cappa magna, череп, розп’яття.

Захисник від головного болю.

Упорядкувала Юлія Бойко