Цей день в історії Католицької Церкви: офіційно затверджено Тевтонський Орден

Сьогодні ми уявляємо членів Тевтонського Ордену озброєними до зубів вершниками у важких обладунках і дивакуватих рогатих шоломах. Проте на початку це був військовий госпіталь, заснований купцями Любека та Бремена для медичної допомоги учасникам Третього хрестового походу. Бойове хрещення він пройшов під стінами Акри 1190 року. Лікарями в госпіталі були переважно ченці (що природно для того часу), тож герцог Фрідріх Швабський, один із лідерів німецьких хрестоносців, ініціював перетворення госпіталю на орден. Спершу спільнота була лише німецькою філією загалом франкомовного ордену святого Йоана (госпітальєрів), але 6 лютого 1191 року спеціальною буллою Папа Римський Климент ІІІ затвердив «Братерство Тевтонське храму святої Марії Єрусалимської» як окреме згромадження.

То що спонукало ченців одягти обладунки, взятися за зброю та стати воїнами? Були дві причини. По-перше, в умовах посилення мусульманського тиску на держави хрестоносців там потрібна була додаткова військова сила. По-друге, йшлося про політику: за пальму першості у хрестових походах змагалися дві нації – французи й німці. Перших уже репрезентували на Святій Землі два потужні ордени: тамплієри й госпітальєри. Німцям треба було терміново заповнити цю нішу власними лицарями-ченцями.

Тож 6 березня 1196 року в головному соборі Акри відбулась урочиста церемонія реорганізації Тевтонського Ордену в духовно-лицарський. У ній взяли участь магістри госпітальєрів і тамплієрів, духовенство та світські діячі Єрусалимського королівства. 19 лютого 1196 року Папа Римський Інокентій ІІІ затвердив цю подію буллою, яка визначала основні функції ордену: сприяння німецьким хрестоносцям, допомога хворим і боротьба з ворогами Католицької Церкви. Тевтонські лицарі підпорядковувалися Папі Римському й імператорові Священної Римської імперії.

Хоча орден був присутній на Святій Землі до останнього дня існування держав хрестоносців, дуже швидко стало зрозуміло, що це радше збройне формування на службі в германського монарха, яке насамперед захищає його інтереси. Саме тому вже на початку XIII століття орден спрямував основні сили проти язичницьких племен Пруссії та Прибалтики, на землі яких поклав око германський імператор. Папа Римський не мав заперечень – зрештою, не так і важливо, де воювати проти невірних.

Поступово орден відійшов від обітниці воювати з ворогами Католицької Церкви. Кульмінації було досягнуто на межі XIV–XV століть, коли він розпочав наступ на католицькі країни – Польщу й Литву. Ці війни завершилися розгромом тевтонців у битві під Грюнвальдом 1410 року. Так розпочався занепад ордену. Він потроху повернувся до своїх госпітальних витоків і досі допомагає хворим.

Цікаво, що за часів Третього Рейху нацисти прославляли бойове минуле ордену, але його членів переслідували як потенційну «п’яту колону» Католицької Церкви в державі.

Павло Зінченко