Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Єпископ Павло Гончарук: «Піст — це великі зусилля і велика праця; але вона спасенна»
10:02 Середа 0 889
24-02-2021, 10:02

Єпископ Павло Гончарук: «Піст — це великі зусилля і велика праця; але вона спасенна»

Порадами й досвідом, як добре пережити Великий Піст, із читачами CREDO ділиться єпископ-ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії Павло Гончарук.  
Порада 1. Роздумувати над стражданнями Господа Ісуса

Щоби добре пережити час Великого Посту, потрібно насамперед користатися тим, що нам дає Церква. А Церква дає нам можливість більше роздумувати над тим, що вистраждав Ісус Христос. Дуже важливо роздумувати над Хресною Дорогою. Присвячувати більше часу — може, не так молитві, як читанню Святого Письма. Або брати на цілий день якийсь фрагмент, якийсь епізод Хресної Дороги: наприклад, як Ісус Христос несе важкий хрест, — і просто вдивлятися. Вдивлятися свідомо, згадувати про це і про це думати. Тому що взаємини з Ісусом Христом розпалюють у серці такий вогонь, який дозволяє по-іншому дивитися на себе і на все, що нас оточує. А це, своєю чергою, допомагає правильно переживати наше життя — те життя, яким ми живемо, — і приймати правильні рішення. Без Божої благодаті і без того, що Бог приходить у серце, людина нездатна сама правильно оцінити себе і правильно оцінити світ, у якому живе. Тому заохочую до роздумів над Хресною Дорогою, до молитви «Гіркі жалі», до молитви на розарії. Прочитати відповідний фрагмент Святого Письма, подивитися фільм «Страсті Христові». Одним словом: більше присвячувати часу роздумам про те, що Господь витерпів, і запитувати: «А навіщо Він це зробив?» Спитати: «Господи, навіщо Ти це зробив?» — щоб почути відповідь: «Бо Я тебе люблю і Я іду до тебе».

В дитинстві мене дуже зворушувало, коли ми вдома читали книжку «Żywot Pana Jezusa» («Життя Ісуса Христа»), де описано, як Він страждав. Ми читали це вдома, потім ділились своїми роздумами. В нас дома була скульптура Ісуса Христа з відрізаними руками і зламаними ногами. Мій тато знайшов її на цвинтарі: вона стояла на могилі, а хтось зламав її і кинув у болото. Батько знайшов і приніс до дому. Коли я дивився на зболіле обличчя Ісуса, в мене з очей потекли сльози. Так мені стало Його жалко за те, що Він так страждав. Мені тоді було шість чи сім років. Але роздуми над стражданнями Ісуса Христа — саме роздуми, де потім проговорювалось: «Дивись, як Йому було боляче, як Він терпів, як Він страждав», — закарбували в моєму серці усвідомлення того, що Він не просто помер, а прийшов до мене. Він до мене прийшов і для мене це зробив. Він так мене полюбив, що вибрав цю дорогу, щоб дійти до мого серця. Потім роздуми над Хресною Дорогою, те, що казав під час цього молебню якийсь священик, допомагали мені це поглиблювати. Пізніше я був на ігнатіанських реколекціях, де також є такий етап — роздуми над стражданнями Ісуса Христа. І це мені теж допомогло поглибити усвідомлення тієї великої любові, яка попросту запалює. Це не якесь тимчасове пережиття, а захоплення любов’ю: «Яка це велика любов!»  

Порада 2. Шукати так, ніби це ліки

Звісно, в наш час метушні та біганини важко знайти час для зустрічі з Господом. Тим більше, на Його Хресній Дорозі — адже це не коротка молитва. Тому потрібно чітко визначити для цього час. Плануючи день, вибрати, де я буду переживати Хресну Дорогу. В багатьох парафіях є визначені дні та години, коли проводиться цей молебень. Тепер, у цей особливий час, що пов’язано з пандемією, можна брати участь навіть через інтернет. Одним словом: дізнатися, де відбувається такий молебень, щоби брати в ньому участь. Шукати. Шукати так, якби це були ліки від якоїсь невиліковної або смертельної хвороби. Коли в нас є бажання щось робити — ми для цього час знаходимо. Потрібно усвідомлювати, що, роздумуючи над стражданнями Ісуса Христа, я відкриваю своє серце для Божої благодаті. І тоді далі вже діє благодать. Це дуже важливо. Сатана усіма способами буде намагатися забрати час, щоб ми, забігані, про це не думали. Буде дедалі більше різних справ; але важливо, щоб ми на них не затримувалися. Для всього треба визначити час. Шукати. Якщо хочеш бути з Богом і в Ньому — тут і в вічності, — треба трошки докласти зусиль. Скажи собі: «Він помер за мене. Скільки Він зробив… А скільки я роблю?»  

Порада 3. Потрібно пам’ятати: ніколи не пізно!

Господь каже: «Прийдіть до Мене, всі втомлені і обтяжені, і Я облегшу вас». Господь чекає постійно. Він завжди чекає. Чекає до кінця. Навіть коли людина помирає, Бог до останнього подиху стоїть біля цієї людини і чекає. Десь завжди є початок: як є початок життя, так є і початок навернення. Просто потрібно бути свідомим, що Бог тебе чекає. Якщо ти протягом цілого року не мав часу на Хресну Дорогу, то літургійний рік у Церкві побудовано так, що він допомагає нам відсвіжити і розпочати знову. Тому заохочую: навіть якщо хтось протягом усього життя, і вже має без одного дня сто років, ніколи не користався з цього, — почни сьогодні!

Мені пригадується такий випадок. Колись у Городку ми ходили колядувати. Нас було багато дітей — сорок чи навіть більше. З нами був о. Антоній Андрущишин. Ми приходили, співали колядки, о. Антоній казав кілька слів, і потім ми йшли до наступної хати. Біля одного дому ми заспівали колядку: «Тиха ніч». І старенька бабуся, їй було більше вісімдесяти років, розплакалася. Священик запитав, чому вона плаче. А вона відповіла: «Знаєте, я все доросле життя не ходила до храму, але коли ви заспівали цю колядку, я згадала дитинство. Я пам’ятаю, що коли я ще була дуже маленька, ми з мамою ходили в храм і там співали цю колядку». Далі священик із нею порозмовляв, вона посповідалась — перший і останній раз у житті. Через три дні вона померла. Бог у такий спосіб, десь колись у дитинстві, заклав в її серце цю мелодію, і через багато-багато років ця мелодія торкнулась її серця й вона захотіла посповідатися. Отже, головне — не «спізнитися на потяг», будучи ще на цьому світі. Моліться Хресну Дорогу, якщо приходить така думка, таке бажання. Не відкидайте це бажання.  

Порада 4. Приготувати себе до зустрічі з Господом

Дуже важливо приготувати себе, тобто — витишити. Максимально вимикати те, що перелаштовує мою емоційну, почуттєву, тілесну сферу. Наприклад: не хочу сказати, що дивитися фільми погано; але коли подивлюсь фільм — він крутиться у моїй голові. Чи коли я послухаю якусь веселу музику, слова і мелодія також крутяться у мене в голові. Треба уникати розмов, які напружують; може, менше перейматися політичними подіями — це не означає бути пасивним щодо того, що відбувається в державі: потрібно бути за це відповідальними, молитися і бути свідомими, — але потрібно знаходити те, що мене відволікає, що займає простір моєї свідомості і моїх роздумів, тому що це дуже перешкоджає добре налаштувати свою душу, своє серце на пережиття таємниць Великого Посту.

Перешкоджає зустріти Бога і те, що людина постійно «гризе» себе, тобто постійно собі за щось дорікає. Якщо скривдили когось — потрібно перепросити; якщо скривджених вами вже не має серед живих — також перепросити і помолитися за них. Якщо зробили щось не те перед Господом — перепросити Бога і віддати це все в руки Божого Милосердя. Сатані дуже хочеться, щоб людина себе засуджувала. Ми читаємо в Книзі Буття, що Каїн, коли вбив Авеля, почав говорити «Кара гріху мого занадто велика, щоб її винести! … і перший, хто мене зустріне, вб’є мене». Він почав так ненавидіти себе і так на себе злитися, що думав, що кожний так дивиться на нього. А як Бог на це зреагував? — узяв його під свій захист. Бог справді дуже добрий і дуже милосердний. І тому, коли хтось має якісь докори за якісь гріхи, гризе себе за якісь вчинки, то повинен віддавати це в руки Божого Милосердя — чи дивлячись на хрест, на розп’ятого Христа, чи роздумуючи над стражданнями Господніми, чи просто звертаючись до Господа: «Господи, я Тобі це все довіряю».

Заохочую також користатися з таїнства Сповіді, щоб очищати своє серце. Якщо хтось не може залишити якійсь гріх чи грішну ситуацію — просити Господа про допомогу, про благодать, про силу, і робити конкретні кроки та приймати рішення в тому напрямку, щоб очистити своє серце і бути вірним Господу. Піст — це великі зусилля і велика праця; але вона спасенна.   

Порада 5. Вправлятись у пануванні над собою

У Святому Писанні сказано: «Хто опанував свій язик, той опанував своє тіло». Панувати над собою означає володіти собою: панувати над похотями свого тіла, над різними пристрастями, панувати над своїми емоціями, своїми почуттями. Я паную — це означає: «Я вирішую, чи буду я це робити, чи ні». Бог дав людині розум і вільну волю та дав розпізнання добра і зла. Щоби йти за Богом, потрібно виконувати Його заповіді; а щоб їх виконувати, необхідно володіти собою. В одній з конференцій підготовки по таїнства Подружжя я подавав такий образ: вільна людина — це вершник, який панує над конем. Кінь — це тіло, емоції, почуття; вуздечка — сила волі, а вершник — це розум. Натомість раб, невільник — це вершник, над яким панує кінь і везе його, куди сам захоче. Для того, щоб іти за Богом, виконувати Його заповіді, потрібно бути вільним, панувати над собою. Отже, один із корисних наслідків посту — перевірити, чи я ще над собою паную. Чи я надалі можу собі відмовити? Чи я можу, наприклад, цілу п’ятницю не дивитися телевізор? Чи можу я цілу п’ятницю не заходити у Facebook або взагалі не вмикати інтернет? Не йдеться про те, щоби просто не їсти, — бо ви знаєте, що в п’ятницю, коли піст, тоді найбільше хочеться м’яса. Таке самообмеження відкриває правду про мене: чи я справді над собою паную. І також дає мені силу панувати над собою. Тобто я вправляюся в тому, щоб над собою панувати.

Спортсмен, який займається важкою атлетикою, повинен щодня підносити тягарі. Легкоатлет, який бігає, повинен щодня бігати. Так само кожного дня потрібно вправлятися в тому, щоб панувати над собою. І Великий Піст — це особливий час, час благодаті, коли те, що я вправляюся, моя праця над собою служить вираженням любові до Бога. Якщо я себе в чомусь обмежую, наприклад — у їжі, цим я виражаю свою любов до Бога. Чи Богу це потрібно? Звісно, ні. Але це потрібно нам. Звісно, не може бути так, що я цілий день постую, а всіх «догризаю». Ні. Вправляння над собою повинно мені допомогти краще виконувати заповіді любові до Бога і до ближнього. Коли я собою володію, тоді вибираю те, що подобається Богу, і роблю те, що добре для ближнього. Тому що любов — це праця, це вибір. Це акт розуму і волі. І для того, щоб я міг любити, я повинен панувати над собою.

І всі ці жертви: чи хтось постить, чи хтось лежить хрестом — є багато практик, людина сама собі їх вибирає, — чи приймає якесь рішення на Великий Піст, усе це — вправляння у вільності. Богу не потрібен наш голод; але коли ми робимо це для Господа, з огляду на Нього, тоді це набуває сенсу.  

Порада 6. Приймати реальні постанови

Постанова має бути реальною, має стосуватися мене і має бути чітко визначена. Не може бути постанова, що, наприклад, у мене вдома ми всі будемо молитися. Хтось зробив собі таку постанову — і всі повинні її виконувати. Ні: постанова має стосуватися виключно мене, і якщо я її роблю, то роблю її виключно для себе.

Далі, як я сказав, постанова має бути реальною. Не можна постановити: «Я буду більше молитися». Це неконкретна постанова. Можна, наприклад, постановити: «Протягом посту я буду щодня п’ять разів молитися «Отче наш» о 12:00. А якщо не зможу о 12:00 — то після 12-ї, за першої ж можливості». Варто пам’ятати, що коли людина хоче зробити якусь постанову, до цього підключається сатана. Він може відволікти людину або відговорити її це робити; а коли бачить, що людина прийняла рішення, — він починає «роздувати» людину, як надувну кульку. Починає щось підказувати і робить так, що постанова стає нереальною. Тоді людина, коли починає це виконувати і їй не вдається, починає знеохочуватись. Тому постанова завжди повинна бути конкретною.

І ще, вибираючи, яку взяти постанову, потрібно запитати себе: «А в чому найбільше проявляється моя невірність Господу? Яку заповідь я найбільше порушую? Що порушую найчастіше?» Наприклад: обмовляю. Бачу, що я постійно когось обмовляю, осуджую. Тоді я приймаю постанову: кожної п’ятниці від 9:00 до 12:00 нікого не буду обмовляти. Це чітко визначена постанова: я намагатимусь нікого не обмовляти. Я не можу сказати — увесь Піст. Це було би добре, але це може виявитись нереально. Але якщо я пильнуватиму, щоб нікого не обмовити до обіду, це увійде в мою практику, в мою свідомість, і після обіду я теж не буду обмовляти. Або інший приклад: я бачу, що занедбую такий обов’язок, як допомога вдома. Це може стосуватися більше дітей: якщо я бачу, що мама не встигає мити посуд, я постановляю протягом Великого Посту завжди після обіду допомагати мамі це робити. Або прибирати. Але це має бути конкретна справа: конкретний прояв любові до Бога і любові до ближнього. Кожний у своєму серці вибере, що йому Господь підкаже. Але ще раз наголошую: постанова має бути реальною, конкретною і стосуватись тебе, а не інших.  

Порада 7. Як батьки можуть допомогти дітям

Візьмемо такий приклад: батьки хочуть, щоби під час Великого Посту їхня дитина менше грала на телефоні, а ще краще — не грала взагалі. Тоді вони спочатку повинні поговорити з дитиною і пояснити, що це потрібно їй самій. І коли вони побачать, що дитина це усвідомила, вони повинні їй допомогти. Домовитись: я тобі, наприклад, буду допомагати, і коли я побачу, що ти взяв до рук телефон, то я в тебе його заберу. Розумієш, що я це зроблю? І коли побачать, що дитина знову спокусилася, — підійти і делікатно спитати: «Пам’ятаєш, що ти пообіцяв/пообіцяла? Пам’ятаєш, що я пообіцяв тобі допомагати? Ось я тобі допомагаю». Адже дитина більше керується відчуттями, емоціями, вона не може до кінця собою володіти, і тому цю роль розпізнання й сили волі відіграють батьки. А до цього вони повинні приготувати дітей, допомогти їм це усвідомити.

Бажано запропонувати кілька варіантів, щоб дитина сама вибрала, тобто — сама запропонувала, що вона би хотіла. Навіть може здаватися, що це якась несерйозна постанова; але якщо дитина сказала, що вона буде це робити (або чогось не робити), значить, для неї це серйозно. І дотриматись цієї постанови дитині потрібно допомогти. Не може бути так: «я прийняв рішення, що протягом Великого Посту ти не будеш робити те і те». Це може погіршити ситуацію, тому що дитина не розуміє, навіщо і чому, і це може її озлобити. І вона буде тільки чекати, коли нарешті настане той день, щоб вона сама вирішувала, що їй робити, а чого ні. Заохочую батьків вчити дітей, роз’яснювати їм, зобов’язувати їх за допомогою їхньої ж сили волі, їхнього ж рішення, а потім це підтримувати.

Що ж стосується телефонів, ноутбуків, планшетів, — то, по-перше, потрібно виходити з того, що коли дитина занадто довго в цьому сидить, це для неї шкідливо, і не тільки під час Великого Посту. Тому це потрібно обмежувати в будь-який період. Наприклад, сказати: «Ти будеш мати на це тільки одну годину». І пояснити, чому. Тому що це негативно впливає також і на психіку дитини.  

Порада 8. Жертвувати — і говорити, за що

Великий Піст — це час особливої, великої благодаті. Господь, який приходить, який є з нами, який помирає на хресті, — приходить у нашу недолю, в наші страждання. Він приходить до нас тоді, коли ми плачемо, туди, де нам боляче. Тому дуже важливо в цей час Посту запрошувати Ісуса Христа у своє життя, у свої страждання, у свої обов’язки, у свій тягар, в усі ті проблеми, які ми переживаємо, і жертвувати їх Господу. Просто сказати: «Господи, я Тобі це жертвую». Труд сьогоднішнього дня — я йду на роботу, там мені буде важко, там на мене чекають ті чи інші проблеми; але я Тобі це жертвую. В мене проблеми в сім’ї: не можу дійти злагоди з чоловіком чи з дружиною. Господи, я Тобі це жертвую. Чи проблеми зі здоров’ям, чи ще якісь інші. В кожного свій хрест, і дуже важливо не переживати цей біль «вхолосту», а віддавати це Богу, кажучи: «Господи, я Тобі це жертвую». І говорити, за що. В якому намірі. Дуже заохочую молитися і жертвувати свої страждання — кожний з вас їх має — за мир в Україні, за те, щоб Господь приніс мир на нашу землю і своїм милосердям погасив війну, яка триває між Україною та Росією і несе страждання багатьом невинним людям. Заохочую жертвувати також і за тих людей, які помирають і ще не знають Бога. За людей, які у відчаї. За людей, які живуть за межею бідності: адже нині багато людей живуть у злиднях, не мають чим заплатити за житло, за газ, за електроенергію, дуже багато людей недоїдає. Вони про це навіть не говорять, а тихо, скромно це переживають. Є дуже багато хворих, які не мають коштів на лікування. А безлад у різних сферах життя нашої держави несе великі загрози. Тому ми повинні молитися і своїми жертвами випрошувати у Бога благодать для нашої країни і всього світу. Тому прошу вас: не марнуйте жодного свого зойку, жодної своєї сльози, жодного свого глибокого зітхання, жодної проблеми: «Господи, Тобі це все віддаю, нехай Твоя Кров освятить мої терпіння, мої страждання». Час Великого Посту — час не тільки Божої Благодаті, але й — пам’ятайте про це — час Божої присутності. Господь своєю присутністю освятив наш час. Він тут, і ми будьмо також з Ним. Думками, прагненнями. Навіть миттєвою якоюсь думкою, яка триває долі секунди, — але це вже дуже важливо.

Джерело: CREDO
Інтерв'ю 12:00 Середа 0 83 Єпископ Віталій Кривицький: «Церква та держава має бути добрими партнерами у сфері сімейної політики» Своїми враженнями та результати виїзного засідання Всеукраїнської Ради Церков на Рівненщину для «Родини» поділився офіційний представник РКЦ єпископ Віталій Кривицький, який також вказав на шляхи виходу з демографічної кризи та своє ставлення до природнього планування вагітності.
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.