Цього року КМЦ підготував для своїх читачів невеликий адвентовий подарунок: від завтра й до самісінького Різдва ми щодня розповідатимемо про знамениті середньовічні манускрипти й ділитимемось улюбленими ілюстраціями з них. А сьогодні пропонуємо кинути оком на те, що ж це за книжки такі.
Манускрипт, як і підказує назва (від лат. manus – рука і scribo – пишу), – це написаний від руки документ. Найчастіше цей термін використовують на позначення не просто рукописів, а давніх текстів, створених до винайдення книгодрукування; саме в цьому сенсі про нього говоритимемо й ми.В європейській культурі ідея манускриптів пов'язана ще й із певною формою. До початку нашої ери писці й читачі найчастіше послуговувалися папірусними сувоями, але на зламі тисячоліть їм на зміну прийшли кодекси, тобто книжки, зшиті з окремих сторінок, як ми їх і сьогодні знаємо. Уперше описані в І столітті римським поетом Марціалом, який оспівував їхню зручність, кодекси вже у VІ столітті витіснили з ужитку сувої. І доклалося до цього насамперед християнство – релігія Книги, релігія Слова.
Приводів для переходу на кодекси було достатньо. Наприклад, вони виявилися значно економніші й компактніші, оскільки на сувої писали тільки з одного боку, а на сторінках кодексу – з обох. Однак принципова причина полягала в тому, що кодексами було зручно користуватися, коли виникала потреба запам'ятати конкретне місце чи порівняти кілька фрагментів, така природна для християнського способу читання Святого Письма. Кодекси значно полегшили аналіз тексту, тож стали панівною книжковою формою; щоправда, сувої залишились у вжитку для генеалогій, молитов, призначених для запам'ятовування, чи офіційних документів.
Основа кодексу – це аркуш. Ранні кодекси іноді створювали з листків папірусу, проте основним матеріалом для них (аж до повсюдного запровадження паперу у XV столітті) був пергамент, зроблений зі шкіри тварин, найчастіше свійських: овець, кіз, корів. Попри високу вартість, пергамент швидко набув популярності: по-перше, він виявився значно тривкіший за папірус, а по-друге, його можна було виготовляти де завгодно, тоді як папірус доводилося імпортувати з Єгипту.
Звісно, пергамент – теж не бездоганний матеріал для писання. Шкіри різняться за кольором залежно від виду тварини та її масті, тож по-справжньому чорно-білими сторінки стали тільки після поширення паперу. Обробка шкіри вимагає використання гострих інструментів, тож є великий ризик пошкодити заготовку. Крім того, ґанджі на пергаменті можуть залишатися через хвороби, які тварина мала за життя. Дірочки в аркушах зазвичай зашивали, проте іноді писці просто розташовували літери довкола них.
Для писання використовували чорнило, зроблене з сажі, гуміарабіку й води або з чорнильних горішків (наростів на дубовому листі) та залізного купоросу. Ці рецепти давали чорне чорнило. Для інших кольорів – наприклад, червоного, яким виділяли заголовки, біблійні цитати чи інші важливі елементи, та для контрастного синього – використовували інші рецепти, базовані на рослинних і мінеральних пігментах. Чорнило наносили на сторінку за допомогою загостреного гусячого пера.
Пергамент, каламар або кілька з чорнилом, перо і ніж – ось базовий набір середньовічного писця. Скромний на перший погляд, але за допомогою цих інструментів були створені дивовижні книжки: від тридцятикілограмового Аміатинського кодексу до крихітного, зробленого для долонь королеви часослова Жанни д'Евре; від аскетичних філософських праць до розкішного кентерберійського Золотого кодексу. І про них ми розкажемо вам за найближчі три тижні.
Для ілюстрацій використано паризький часослов початку XVI століття з Бібліотеки рідкісних книг і рукописів Бейнеке.
Варвара Холодна
Наразі ми розповіли про:
Аміатинський кодекс: найдавніша повна Вульгата
Золоте на чорному: бельгійський часослов XV століття
«Про вшанування Святого Хреста» – фігурні вірші ІХ століття
«Неапольський Діоскорид» – книжка про всі лікарські рослини
Золотий кодекс на пурпурових сторінках
Бенедикціонал святого Етельвольда
Хроніки з зібрання Радзивілів
Один із останніх рукописів Томи Кемпійського
Про що молилася королева Бона?
Трактат про сотворення світу
«Carmina Burana» – пісні мандрівних студентів
Декрет Граціана, або трохи про церковне право
Загадки Псалтиря королеви Ядвіги
Рукопис Войнича – найзагадковіша книга Середньовіччя
Крихітний часослов Жанни д'Ерве
Фламандський Апокаліпсис: тут живуть дракони
Як Папа Григорій IX юридичну науку започатковував
Кодекс Ротундус – чудовий і чудернацький
Молитовник героя шекспірівської трагедії
Кельтські візерунки Книги Келлс
І кілька слів про деякі книжки, на які в Адвенті не вистачило днів
Війна на небі На те, як архангел Михаїл гамселить сили зла, можна дивитися нескінченно. Власне, чому б і не подивитися? Редакція «Вербуму» підготувала добірку середньовічних мініатюр, на яких Михаїл не лишає пекельному поріддю ні найменшого шансу.
Нехай бомба застане нас за чимось добрим
Бо я Тебе особисто знаю
Exultet – музика Воскресіння
Культура Таємниця «Київської мадонни» з метро Цей образ «Київської мадонни» став яскравим і зворушливим уособленням українських матерів, які змушені сьогодні ховатися у бомбосховищах від «визвольної» російської армії. Стрімке поширення цього малюнка часто супроводжується питанням: «Хто автор?». Справді, кому вдалося так тонко відчути і передати безневинність українських матерів із дітьми, які страждають від тотальної світової «стурбованності» і безглуздої жорстокості рашистів по відношенню до українців?Схожі новини
