26 січня – обов’язковий спомин святих Тимотея і Тита, єпископів

Святого Тимотея згадано в Діяннях апостолів і в Посланнях апостола Павла; про нього також пише в «Історії Церкви» Євсевій Кесарійський. Павло називає його «улюбленою і вірною в Господі дитиною» (1 Кор 4, 17), «братом» (1 Сол 3, 2) і «співробітником» (Рим 16, 21).

Народився Тимотей в Лістрі (Мала Азія). Батько його був греком, а мати – єврейкою; вона й прищепила сину віру й любов до Писання (пор. Діян 16, 1; 2 Тим 1, 5). На початку другої місійної подорожі апостол Павло навідав Лістру й узяв юнака в помічники, обрізавши його через місцевих юдеїв (пор. Діян 16, 3). Разом із апостолом народів Тимотей обійшов Малу Азію, навідувався від його імені в молоді спільноти, переказуючи Павлові послання й утверджуючи у вірі (пор. 1 Сол 3, 1-3). Залишився з Павлом, коли того ув’язнили в Римі.

Посередництво Тимотея й піклування про спільноти зробили його видатним пастирем. Від Павла, свого духовного отця й учителя, отримав свячення, а згодом, за Євсевієм, був поставлений єпископом Ефесу. Йому присвячені два листи, які ввійшли в канон Нового Завіту: вони містять настанови щодо пастирського управління та особистого розвитку в вірі.

Традиція передає, що приблизно 97 року за супротив язичницькому культу Тимотея побила роблютована юрба, і невдовзі він помер. Через це його вшановували як мученика аж до до реформи літургійного календаря 1969 року, а після неї – як сповідника.

Зображають святого в туніці або в єпископських шатах. Атрибути – книга, камені біля ніг.

Про життя святого Тита є ще менше відомостей: про нього йдеться тільки в новозавітних посланнях. Грек за походженням (Гал 2, 3), він був вірним товаришем апостола Павла (пор. 2 Кор 8, 23) поруч зі святим Лукою та святим Тимотеєм. Павло називає Тита «щирим сином у спільній вірі» (Тит 1, 3) та скеровує до нього листа, який увійшов у канон Нового Завіту.

Маючи до Тита велику довіру, Павло скерував його в Коринт, щоб налагодити стосунки зі спільнотою, і з цією делікатною справою Титу чудово вдалося впоратися (2 Кор 7, 6-7). Наступного разу він відвідав вірних у Коринті, щоб організувати збір пожертв на потреби єрусалимської спільноти (2 Кор 8, 5-6).

Тит здебільшого проповідував серед язичників, тож не був обрізаний. Разом із Павлом брав участь в Апостольському Соборі 49 року (Гал 2, 1-3), на якому вирішили не зобов’язувати навернених із язичництва до обрізання.

Апостол Павло поставив його єпископом Криту (Тит 1, 5). Згодом Тит проповідував у Далматії (2 Тим 4, 10), а більше про його життя і смерть нічого не відомо. Вважали, що Тит загинув мученицькою смертю в часи імператора Доміціана (81–96), і Церква шанувала його як мученика до реформи літургійного календаря. Проте з 1969 року Тита згадують як сповідника разом із Тимотеєм, бо ймовірніше, що він помер своєю смертю.

Зображають святого в єпископських шатах. Атрибути – книга, хрест.

Уклала Юлія Бойко