Папа – наступник святого Петра?

Дивовижно, що Євангелія подають більше детальної інформації про Петра, особливо про його мандрівку віри в Ісуса, ніж про решту апостолів. Про нього згадок більше, ніж про всіх інших, разом узятих. До того ж його завжди згадують першим (Мт 10, 2; Лк 6, 14). Видно, євангелісти, які писали Євангелія, вважали Петра головним серед апостолів (Мк 16, 7).

Скеля

Ісус дав Симону інше ім’я – Петро. Грецьке слово petra означає «скеля». Арамейською мовою – це кифа. Ісус призначив Петра бути непохитною основою Церкви. Ісус сказав йому: «Ти є Петро; і на цій скелі Я збудую Свою Церкву, і брами аду не переможуть її. Я дам тобі ключі Царства Небесного: і те, що ти зв’яжеш на землі, буде зв’язане на небесах; і те, що ти розв’яжеш на землі, буде розв’язане на небесах» (Мт 16, 18-19).

Рим

Після Воскресіння Ісус сказав Петрові: «Паси ягнята Мої», «Паси вівці Мої» та «Паси вівці Мої» (Йн 21, 15-17). Тричі Він дуже чітко висловився, що Петро повинен керувати Церквою так, як пастух піклується про своїх овець. Перед кожним з цих трьох наказів Ісус запитував Петра, чи любить він Його. Петро відповідав, що любить; із цього буде походити його любов до Божих овець, яка стане правдивою основою його керівництва. Як пастух Петро підтримуватиме єдність Господньої отари, тобто Церкви. А для цього він отримав від Ісуса владу самого Господа, яку уособлюють «ключі від Царства Небесного».

Петро був главою Церкви в Римі, де він помер мученицькою смертю близько 64 року. Роль єпископа Рима – папи – особлива силою особливої ролі Петра серед апостолів. Уже 107 року після Р.Х. святий Ігнатій Антіохійський казав, що єпископ Рима має першість серед єпископів в інших містах, де засновано Церкву. Назва «Римо Католицька» позначає звʼязок між Римом і Вселенською Церквою: усі єпископи по всьому світі пов’язані з папою – наступником апостола Петра і єпископом Рима.

Наступники

Ранньохристиянські тексти подають список наступників святого Петра, які зайняли його місце як єпископи Рима. Близько 180 року після Р.Х. святий Іриней писав, що з моменту свого заснування Церква в Римі мала безперервну лінію наступників Петра («Проти єресей», III.3). Він підкреслив важливість підтримки кожною помісною Церквою свого зв’язку з Церквою Рима. Він також стверджував, що Церква Рима має виступати мірою правильного тлумачення віри. Той факт, що наприкінці I століття папа Климент I силою своєї влади втрутився в справи Коринтської Церкви, розглядають як вираз особливого завдання єпископа Рима щодо інших Церков. І папа, і коринтські християни явно усвідомлювали виняткове становище наступника Петра. Коли Ісус особисто поставив Петра головою Церкви, то пообіцяв, що Церква існуватиме до кінця віків. Виняткова роль Петра не зникла разом із його смертю. Радше вона має своє продовження аж до наших днів у служінні папи. Титул «папа» з’явився пізніше, але служіння своїм корінням сягає вибору Петра самим Ісусом.

Петро і християни

За часів ранньої Церкви про апостолів часто говорили як про «Петра й інших» (див. Лк 9, 32). Попри епізодичні розбіжності, Павло завжди говорив про Петра, як про скелю Церкви (Гал 1, 18; 2, 7-8, 1 Кор 1, 12). Щоразу, коли виникали труднощі, Петро шукав вирішення. Отож тут показано, як, незважаючи на його людські слабкості, Петро забезпечував керівництво ранньою Церквою. Головою його призначив Ісус, а інші християни приймали його і корилися йому в цій ролі.

Отець Мішель Ремері, Твіти з Богом 

Зображення: Catholic online