29 червня – урочистість святих Петра і Павла, апостолів

Святий Петро походив із Витсаїди, був сином Йони та братом апостола Андрія, який і привів його до Христа. Мав дружину та, за переказами, дітей. Був рибалкою.

У новозавітних книгах названий Симоном; ім’я Петро (із гр. «скеля») отримав від Ісуса під час першої зустрічі (Йн 1, 42). Імовірно, належав до учнів Йоана Хрестителя. За Христом пішов після чудесної ловлі риби на озері Генезарет після безплідної ночі (див. Лк 5, 1-11).

Петро був одним із трьох апостолів, які супроводжували Ісуса на горі Табор, під час воскрешення доньки Яїра й у Гетсиманському саду. У Новому Завіті посідає пріоритетне місце після Ісуса Христа, промовляє від імені апостолів. Визнавши Ісуса Месією, Божим Сином, отримав обітницю, що на ньому, як на скелі, буде збудована непереможна Церква, а сам Петро отримає ключі Небесного Царства (див. Мт 16, 18-19).

Петро, як і решта апостолів, поступово зростав у вірі. Мав мужність іти до Ісуса по воді (див. Мт 14, 28-31) і захищати Його в Гетсиманії (див. Мт 26, 51-54; Мк 14, 47; Лк 22, 49-50; Йн 18, 10-11), проте пережив і кризи віри: коли відмовляв Христа від страждань (див. Мт 16, 21-23) і тричі відрікся перед подіями Страсної П’ятниці. Першим із апостолів зайшов у порожній гріб (див. Йн 20, 1-8). Отримав від воскреслого Христа завдання пасти Божих ягнят, після зіслання Святого Духа промовляв до натовпу. Саме йому Бог відкрив Свою волю щодо прийняття в лоно Церкви язичників. Слово Петра було авторитетне в розв’язанні спірних питань (див. Діян 1, 15-26; Діян 15, 1-11).

Петро керував спільнотою в Єрусалимі, далі в Антіохії, трохи перебував в Малій Азії й у Коринті, аж доки оселився в Римі, де й загинув мученицькою смертю близько 68 року. У Новий Завіт ввійшли два його послання.

Зображають святого в туніці та плащі. Атрибути – ангел, кайдани, ключі, риба, сіті, скеля, півень, перевернутий хрест (Петро був розіпнутий униз головою), книга.

Покровитель Рима, рибалок, моряків, абстинентів, будівельників мостів, захисник від епідемій, гарячки, укусів змії.

Святий Павло походив із Тарса, народився як римський громадянин, тож мав привілеї в імперії. Належав до роду Веніямина (див. Рим 11, 1), був сином фарисея. Отримав добру освіту в Законі й навчився виготовляти тканину для наметів, чим згодом, під час місійних подорожей, заробляв на життя.

Павло (якого також називають Савлом) був ревним у виконанні Закону й палав завзяттям до Бога. Бажав вивчати право, тому вирушив до Єрусалима, аби вчитися від Гамалиїла (див. Діян 22, 3). Не знав Ісуса особисто, однак бачив діяння Його Церкви та плекав відразу до християнства, погоджувався із вбивством Стефана, свідком якого був (Діян 7, 58-60), а коли за віком отримав змогу діяти самостійно, то почав переслідувати Ісусових учнів. Чудо, яке сталося з ним під Дамаском, навернуло Павла до Христа, Якого він визнав Месією (див. Діян 9, 1-30). Відтоді Павло перебував серед учнів, проповідував Христа й дозрівав до визначеної йому місії.

У Єрусалимі завдяки апостолу Варнаві ввійшов у спільноту. Зрозумівши, що навернені язичники не мусять виконувати приписів Мойсея, та впевнившись, що як Бог посилає Петра на проповідь юдеям, так його до язичників, Павло розпочав місійні подорожі. Проходив теренами Сирії, Малої Азії, Греції, Македонії, Італії та всюди закладав спільноти вірних.

Відповідаючи на потреби чи прагнучи утвердити у вірі, Павло скеровував до спільнот чи їхніх єпископів послання (загалом 13), які ввійшли в канон Нового Завіту. Із листів помітно, що не з усіма громадами складалися добрі стосунки: Павло повчає, піклується, хвалить, а інколи мусить захищати свій авторитет.

Багато вистраждав, був побитий майже на смерть камінням, мусив утікати від небезпек. Знав, що Бог готує йому страждання і мученицьку смерть, і під кінець життя повернувся до Єрусалима. Там його схопили близько 60 року, а після кількох років ув’язнення стратили мечем – як римського громадянина.

Зображають святого в туніці та плащі, часто під час навернення. Атрибути – слонова кістка, ягня, меч, книга.

Покровитель робітників, теологів, ткачів, моряків, численних орденів і згромаджень.

Уклала Юлія Бойко