По дорозі до Емаусу

Діян 2, 14а. 22 – 33; Пс 16; 1 Пт 1, 17 – 21; Лк 24, 13 – 35
Ось двоє, з учнів Ісуса, того ж самого дня, першого в тижні, йшли до села, віддаленого на шістдесят стадій від Єрусалима, яке називалося Емаус; вони говорили між собою про все, що відбулося. І сталося, коли вони вели бесіду й обговорювали (між собою), сам Ісус, наблизившись, пішов разом з ними; очі ж їхні були стримувані, щоби Його не впізнали. Тож Він запитав їх: «Що це за розмови, які ви ведете між собою, йдучи дорогою?» Ті зупинилися, повні смутку. У відповідь один, на ім’я Клеопа, сказав Йому: «Ти хіба єдина захожа людина в Єрусалимі, яка не знає того, що сталося в ньому цими днями?» І запитав їх: «Що саме?» А вони сказали Йому: «Те, що сталося з Ісусом Наза­ря­нином, який був мужем пророком, сильним ділом і словом перед Богом і перед усім народом; і як видали Його первосвя­ще­ни­ки й наші старші на смертний при­суд і розіп’яли Його. А ми сподівалися, що Він той, хто мав  викупити Ізраїля. І до того всього, оце третій день, відколи те сталося. Та деякі наші жінки здивували нас: побувавши рано в гробниці й не знайшовши Його тіла, вони прийшли й розповіли, що бачили появу ангелів, які сповістили, що Він жи­вий. Тоді пішли деякі з нас до гробу – і знайшли все, як говорили жінки; Його ж самого не побачили». Тоді Ісус сказав їм: «О неро­зум­ні й повільні серцем, аби вірити в усе, що говорили пророки! Хіба не треба було Христові постраждати й увійти у свою сла­ву?» І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він пояснив їм в усіх Писаннях те, що стосувалося Його. І вони наблизилися до села, до якого йшли. А Він удавав, що йде далі. Та вони наполягали, ка­жучи: «Залишайся з нами, бо ве­чо­ріє, і день вже схилився». І Він уві­йшов, щоби залишитися з ними. І сталося, як сів Він за столом з ними, то, взявши хліб, промовив благословення і, розломивши, подавав їм; тут і відкрилися їхні очі, й вони впізнали Його. Та Він став не­види­мий для них. І сказали вони один одному: «Хі­ба не палало в нас наше серце, коли Він го­ворив нам у дорозі та коли відкривав нам Писання?» Тож вставши, тієї ж години вони повернулися до Єрусалима та знайшли зібраних Одинадцятьох і тих, які були з ними; вони говорили, що справді Господь воскрес і з’явився Симонові. І вони розповіли про те, що сталося в дорозі, та як вони розпізнали Його в ламанні хліба.

Місцевості Емаус не вдалося зідентифікувати. Може це була фортеця, яку Вакхид збудував навколо Юдеї (1 Мак 3, 40.57; 4, 3; 9, 50) сьогодні Амвас, яке знаходиться на відстані 30 кілометрів на Захід від Єрусалиму, тоді це буде 160 стадій від Єрусалиму, а не 60. А можливо це місцевість Моса, віддалена на 60 стадій в обидві сторони. Назва скоріше за все походить від євр. хаммат – «тепле джерело». Папа Бенедикт XVI на цю тему говорить наступне: Місцевості Емаус не вдалося ідентифікувати в певний спосіб. Є різні гіпотези. Однак є в цьому і свій позитив, адже це дозволяє нам припустити, що в реальності Емаус символізує кожне місце. А дорога, яка веде до нього є дорогою кожного християнина, кожної людини. Воскреслий Ісус іде з нами нашими дорогами, щоб розлити в наших серцях полум’я віри і надії, а також, щоб ламати хліб життя вічного.

Маємо двох учнів, які пригнічені тим, що сталося у Велику П’ятницю. Вони прямують подалі від Єрусалиму. Дуже розчаровані своїм Учителем, який не виправдав їхніх сподівань. В їхніх очах… Ісус був, як політик, який не виконав своїх передвиборчих обіцянок і його месіанська кар’єра повністю провалилася. Євангелист Лука представляє їхній шлях, як дорогу від Єрусалиму. Це дуже символічно, адже все Євангеліє від Луки описане як дорога Ісуса до Єрусалиму. І тут маємо двох учнів, які ідуть у зворотному напрямку.

В тексті аж тричі підкреслено, що учні розмовляють між собою, вони говорили між собою про все, що відбулося…

І сталося, коли вони вели бесіду й обговорювали (між собою). «Що це за розмови, які ви ведете між собою, йдучи дорогою?»

Є дві можливості як переживати різні події свого життя: або говорити про них з Богом (на молитві, роздумуючи над Божим Словом), або говорити про них між собою. Учні не знаходять в собі пояснення тому, що сталося. Вони не в змозі зрозуміти свого життя. Потребують когось, хто їм пояснить. А тим, хто це зробить є Воскреслий Господь! Він приєднується до них і пояснює їм те, що відбулося в Єрусалимі. Як це чинить? Пояснюючи їм писання, вказуючи як писання звершилося в ньому!

Щоб зрозуміти своє життя, свою історію, ті ситуації, яких зазнаємо зараз, потребуємо відкрити Писання і дозволити, щоб Воскреслий Господь нам їх пояснив. Без молитовного читання Святого Писання ми не зрозуміємо нас самих і нашого життя. Влучно говорить про це св. Йоан Павло ІІ: Людина неспроможна жити без любові. Вона сама для себе стає незрозумілою істотою, її життя стає безсенсовним, якщо її не виявляється любові, якщо її не зустрічається з любов’ю, якщо людина її не переживає і собі не присвоює, якщо не бере в ній життєвої участі. Власне тому Христос Відкупитель – як це ми сказали –  в усій повноті об’являє людину самій же людині (Redemptor hominis 10).

Одного із мандрівників звали Клеопа… Саме він вступає в діалог з Ісусом, а його товариш уважно слухає. Що ще ми знаємо про Клеопу? Де ще фігурує його ім’я? Зустрічаємо це ім’я в дуже важливому тексті: А при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. 26 Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив він, – мовить до матері: «Жінко, ось син твій.» 27 А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя.» І від тієї хвилі учень узяв її до себе. 28 А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!» 29. Стояла ж посудина, сповнена оцтом. От і подали йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом. 30 І, скоштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось»; і схиливши голову, віддав духа (Йн 19, 25 – 30). 

До сьогодні триває дискусія між бібліїстами, чи отой Клеопа, який мандрує до Еммаусу і Клеопа, про якого згадується в Євангелії від Йоана 19, 25, є тією самою особою. Багато бібліїстів схиляються до думки, що це дві різні постаті. Можливо… Але є й аргументи, які дозвляють судити, що мова іде про одну і ту саму особу. Один із них є наступний. Євангеліє від Йоана з хронологічної точки зору є останнім Євангелієм, написаним десь між 90 і 100 роком після Р. Х. Четвертий Євангелист знає Синоптичні Євангелія, в тому числі Євангеліє від Луки, в якому Клеопа займає почесне місце, як один із свідків Воскреслого. Тому, пишучи про Марію Клеопову, треба було б уточнити, що мова не про того Клеопу, який зустрів Господа в Емаусі. Однак Йоан залишає цю згадку без коментаря. Треба тут підкреслити, що в інших випадках, де дві особи носять одне і теж ім’я, Йоан зазначає про кого мова. Наприклад серед 12 Апостолів було двох, які мали на ім’я Юда: Юда Іскаріот і Юда «не Іскаріот», або більш знаний як св. Юда Тадей. Про того другого Йоан згадує в 14 розділі і пише про нього так: Юда ж – не Іскаріотський – мовить йому: «Господи, що таке сталося, що не світові, а нам ти себе об’явиш?»

Наведені аргументи дозволяють припускати, що ймовірно Клеопа, який мандрував до Емаус і той, про кого згадує Йоан – одна і та сама особа, а одна із жінок, про яку згадує Євангелист і яка стояла біля підніжжя хреста, Марія є дружиною того самого Клеопи. Якщо так, то цей факт є надзвичайно промовистим: якщо жінка буде тривати біля хреста, приймати хрест, то Воскреслий Господь явиться також і чоловікові.

Такою дружиною напевнo була Свята Моніка. Вийшла заміж за язичника Патрикія, урядового службовця. Народила трьох дітей, з яких син Августин (пізніше святий) був первістком. Характер чоловіка дуже складний… Св. Моніка була натомість лагідною і мовчазною на всі його витівки. Стриманість і вірність молитві у житті Моніки привели її чоловіка до захоплення її вірою, навернення і благодаті хрещення. А ще через 16 років тяжких випробувань навернувся і її син, св. Августин, один з найбільших Отців Західної Церкви.

Відома фраза невідомого єпископа, когось, кому Моніка жалілася на безбожне життя Августина, – «Cин таких великих сліз не може не бути спасенний».

Чи прагнеш мати в собі поставу Марії Клеопової? Це означає тривати біля Ісуса аж до хреста, щоб Воскреслий Господь явився твоїм ближнім.

А що з другим учнем, товаришем Клеопи? Як його звали? Євангелист цього не пояснює. Можливо тим другим був сам Лука – таке припущення висували деякі Отці Церкви. А можливо Євангелист спеціально не згадав імені отого учня, щоб кожен, хто читатиме Євангеліє, а отже і Ти, зміг себе побачити в ньому!

Отець Роман Лаба OSPPE, директор Всеукраїнського бюро у справах душпастирства родин при Єпископаті України

Джерело: Родина

Зображення: Pinterest