13 червня - обов'язковий спомин святого Антонія Падуанського

До п’ятнадцятирічного віку він навчався у єпископській школі, пізніше вирішив вступити в новіціат до каноніків-монахів святого Августина у Лісабоні, де вивчав богослов’я, Святе Письмо і латинь, готуючись прийняти сан священика. У 17 років він перейшов до монастиря Санта Крус ді Коїмбіра, який був найбільшим культурним, науковим і літературним центром країни.

Приблизно у 1219 році Фернанд був висвячений на священика. Саме в ці роки до Коїмбіри прибули бідні люди, одягнені в чернечі ряси і підперезані мотузками. Це були послідовники святого Франциска з Асізі, які проповідували Слово Боже і показували приклад євангельської чистоти і добровільної суворої убогості.

У 1220 році Фернанд стає свідком повернення з Марокко тіл п’яти місіонерів-францисканців, закатованих за віру. Це стало поштовхом до вступу Фернанда до Ордену Братів Менших (послідовники святого Франциска носять таку назвк). У 1221 році він, взявши ім’я Антоній на честь стародавнього абата, якому була присвячена монастирська церква, вступає до ордену.

У 1221 році Антоній був призначений до Форлі. Його запросили до одного храму на пропоповідь, яка несподівано відкрила в ньому геніального вчителя. Сама освіта, отримана в Коїмбрі, була винятковою для того часу і для тих слухачів. Але освіта доповнювалася тепер зрілістю м’якої і палкої людини, яка з любові до Христа відмовилась від всього і перевірила досвідом медитації ті істини, які він осягнув в результаті навчання. Після такого відкриття Антоній був вибраний роз’їзним проповідником і почав навчати своїх братів богослів’ я. У Болоньї він поклав початок теологічній францисканській школі, яка згодом мала величезне значення для всього Середньовіччя.

Під кінець 1223 р. Антоній отримав від св. Франциска номінацію на професора теології. Отож Антоній став першим учителем теології у ордені францисканців.

Відомі також чуда святого Антонія. Коли в одному з містечок єретики не бажали слухати святого і він пішов на берег моря проповідувати рибам. На диво мешканців, на слова Антонія сплилась небачена кількість риби, яка, висунувши голови, слухала його проповідь аж до закінчення.

Інше чудо збереглось у бронзовому барельєфі Донателло: у Ріміні жив один єретик, який знущався з проповіді Антонія про Євхаристію, кажучи що не бачить жодної різниці між переміненою гостією і простим хлібом: «був хліб, хлібом і залишився». Антоній заперечив, сказавши, що якщо Богові буде вгодно, то навіть мул, на якому їздив той єретик, буде благоговіти перед Святим Причастям. Єретик відповів, сміючись, що не дуже в цьому впевнений: досить було не давати йому їжі протягом трьох днів, а потім поставити перед ним кошик з вівсом, і, якщо мул відмовиться від сіна, аби преклонити коліна перед Гостією, тоді він, Бонвілло, в це повірить. Святий прийняв виклик. Єретик три дні не давав тварині їсти, а потім привів його на площу. З одного боку підійшов єретик з кошиком запашного сіна, а з іншою – Антоній з виблискуючим ковчегом Дарів. І численний натовп зацікавлених міг спостерігати, як тварина, відвернувшись від кошика із свіжим сіном, обернулася до Євхаристії і, більш того, встала перед нею на коліна, показуючи своє благоговіння. На цій площі, що сьогодні носить ім’я Мула, була споруджена колона на згадку про цю подію, а в 1417 році на її місці був побудований невеликий восьмикутний храм, навпроти якого колись був будинок того єретика.

Що ж стосується Падуї, то вона тоді була містом новим, тільки що відновленим після пожежі 1174 року. Ринки процвітали, падуанскі шерсть і льон славилися по всій Італії, зростала популярність університету, заснованого в 1222 році, в місті була безліч студентів, сильна армія, великим був приплив нових багачів і аристократів. Але виникли також і секти, і політична боротьба, і амбіції, що роздирали суспільство, і війни між містами (особливо між Тревізо і Вероною). А коли закінчували битися, вдавалися до розкоші і задоволень. Вся область, так звана Тревізіанськая Марка прославилася під ім’ям «Любовної Марки». Як завжди, вельможі віддавалися балам, обідам, турнірами, верховій їзді, залицянням і порокам, а народ, жалюгідно та злиденно існуючи, мучився.

Коли Антоній “сильний в діях і словах” прибув туди (як писав літописець), йшов 1229 рік, і його життя вже наближалося до кінця. Він читав там проповіді під час Великого посту, і це проповідування, за словами одного з найавторитетніших вчених, що займаються духовною спадщиною св. Антонія, «було християнським відродженням Падуї, її духовним відродженням» і «займає видатне місце в історії Західної Церкви». Дійсно, це був перший Великий піст з безперервними щоденними проповідями, які запам’яталися всім. «Це було те новаторство, якому судилося отримати грандіозний розвиток у наступні століття». Після перших же проповідей виявилось, що жодна церква не могла вмістити натовп, який, за оцінками перших біографів, досягав близько тридцяти тисяч слухачів. Потрібно було вийти на площі.

Приплив вірних, що бажають зайняти зручне місце, починався вже рано вранці, практично вночі. Певні місця завжди відводилися єпископові і духовенству. Слухачі збиралися зі всієї Тревізіанської Марки. Коли наставала година проповіді, торгівці закривали свої магазини, і ціле місто завмирало в очікуванні святого слова — слова, якого і боялися, і любили. Він говорив про Бога, засуджував пороки, закликав до добра, згадував про найнасущніші потреби міста.

Через виснаження, перевтому і постійні недоїдання Антоній почав хворіти. Тяжко хворий, останні дні свого життя він провів у монастирі, збудованому графом Тіссо з Компосаньєро. Антоній поселився на горіховому дереві і сходив лише на спільні молитви. В пустельні він готувався до смерті.

13 червня 1231р. Антоній знепритомнів, а коли отямився, попросив, щоб його перевезли до Падуї. По дорозі брати затрималися у монастирі в Арчелла, де ввечері Антоній помер. Поховання відбулося у вівторок 17 червня 1231 р.

Папа Григорій ІХ, в урочистість Зелених Свят, 30 травня 1232р. канонізував Антонія. Під час канонізації було зачитано опис 53 чудес, вчинених за заступництвом цього великого Святого.

В іконографії зображається у францисканському хабіті з Дитям Ісусом на руках, а символом Святого є лілія. Тому, коли побачите ченця-францисканця з лілією та дитиною, не сумнівайтесь – це святий Антоній з Падуї.

Джерело: Парафія св. Антонія у Львові 

Зображення: Irishca