Навіщо “Стамбул”, щоб бути Європою? 10 пунктів проти конвенції по запобіганню насильству стосовно жінок

Явище домашнього насилля у будь-якій його формі заслуговує на публічне засудження та викорінення цього суспільного зла, яке приносить чимало страждань у життя українських родин. Проте переконані, що ратифікація «Конвенції Ради Європи по запобіганню насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» 2011 року не лише не розв’яже проблему, але й значно погіршить ситуацію з насиллям. На підтвердження цього маємо декілька аргументів:

1. Стамбульська конвенція жодним чином не згадує про алкогольну, наркотичну, ігрову, сексуальну чи інші форми залежності, які згідно зі статистичними даними є головними та першочерговими причинами насилля, і без викорінення яких неможливо подолати проблему насилля як у родині, так і у суспільстві в цілому.

2. На основі Рапорту Агенства Основоположних Прав Євросоюзу (FRA EU), яке важко звинуватити у політичній вмотивованості, було з’ясовано, що найбільше жінки страждають від насильства та були жертвами зґвалтування або відчувають страх за свою безпеку у таких країнах як Швеція, Данія, Фінляндія, Голландії та Франції. Тобто у тих державах, де вже давно ратифікована Стамбульська Конвенція і на всіх рівнях активно запроваджується гендерна ідеологія. Натомість найменший показник насилля щодо жінок зафіксовано у країнах з глибокою християнською традицією та прородинною політикою на рівні держави, зокрема таких як Румунія, Словаччина, Польща чи Угорщина та інші.

3. Згаданий документ має марксистське підґрунтя, адже переносить ідею конфлікту між класами на площину відносин між чоловіком та жінкою, які подаються як боротьба за владу та форма домінування однією статі над іншою. Автори згаданого документа слідом за Ф. Енгельсом («Походження сім’ї, приватної власності та держави») стверджують, що «насильство стосовно жінок за гендерною ознакою» означає насильство, яке спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно (ст. 3). Тим самим замість того, щоб боротися зі спрощеними та узагальненими стереотипами, вони запроваджують нові, де чоловік завжди агресор, а жінка завжди жертва. Це не лише не відповідає дійсності, але й руйнує традиційні цінності, де чоловік виступає головою родини та має обов’язок захищати свою дружину та матір своїх дітей.

4. Ратифікація Стамбульської Конвенції суперечить закону про декомунізацію суспільного простору та чинній Конституції Україні, адже згідно основного закону «Жодна ідеологія (тим більш заборонена марксистська – примітка наша) не може визнаватися державою як обов’язкова (ст. 15) та ставати частиною вітчизняного законодавства.

5. Вживання терміну «гендер» йде у розріз із головними вимогами міжнародного та вітчизняного права, а саме принципу ясності та однозначності законодавчих актів. Згадане визначення тотожне не лише чоловікам і жінкам, але й десяткам і сотням гендерним ідентичностям. Звідси під захист норм Стамбульської Конвенції потрапляють не лише представники жіночої біологічної статі, але і всі хто себе вважає чи відчуває жінкою. Вважаємо також небезпечним внесення до списку підстав про дискримінацію згадки про сексуальну орієнтацію, враховуючи, на жаль, вже не поодинокі спроби у країнах Заходу визнати педофілію, зоофілію чи інші форми девіантної поведінки сексуальною нормою та різновидом природної статевої орієнтації. З досвіду інших країн відомо, що впровадження гендерної термінології у офіційному законодавстві є першим кроком до легалізації одностатевих відносин та пропагування серед дітей та підлітків ЛГБТIK-ідей. Використання цих термінів стало причиною відмови у 2018 році Болгарією узаконення Стамбульської Конвенції, яка «попри чимало позитивних сторін суперечить сама в собі та це спричинює її неоднозначність, а частина її норм виходить поза межі задекларованої в ній меті і назві» (Постанова Конституційного Суду Болгарії).

6. Попри поширене переконання ратифікація Стамбульської Конвенції не є необхідною умовою євроінтеграції України, адже такі повноправні члени Євросоюзу як Угорщина, Словаччина, Чехія, Литва, Латвія, Болгарія не ратифікували документ. До цього списку слід додати країни членів Ради Європи, як Велику Британію, Молдову, Ліхтенштейн, Вірменію, Азербайджан, а також офіційних спостерігачів: Канаду, Ватикан, Японію, Мексику та Сполучені Штати Америки, які офіційно запрошені до прийняття документу, але цього не зробили.

7. Уряд Угорщини ще в 2017 році підрахував, що після запровадження норм Конвенції повинен кожного року виділяти з бюджету на фінансування Міністерства Внутрішніх справ, Національну Поліцію, Міністерства Людських Можливостей та судову галузь додаткових 40 мільйонів доларів, що в умовах економічної кризи та наслідків епідемії для України є недопустимою розкішшю. Також ратифікація Стамбульського документу негативно вплине на судову галузь, що буде перевантажена скаргами, які будуть мати більш ідеологічне підґрунтя протистояння між статями, аніж реальні злочини, та не завжди дозволятимуть з’ясувати справжнього правопорушника.

8. Численні дослідження доводять, що жертвами насилля передусім стають жінки та чоловіки, які перебувають у неформальних або цивільних стосунках, натомість міцна християнська родина, яка живе власною вірою, проводить час на молитві та ділиться спільним досвідом труднощів та радощів є найбезпечнішими середовищем для жінок і дітей. Тому підтримка державою просімейної політики є запорукою розвитку та економічної стабільності держави, благополуччя нашого народу та безпеки українських громадян.

9. Переконані, що в українському правовому полі вже наявні ефективні механізми та законодавчі акти, зокрема закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству» 2017 року, які відповідають чинній Конституції та нашим культурним традиціям та нормам та набагато краще захищають жінок і дітей та протидіють усім формам домашнього насилля, аніж це пропонує та робить Стамбульська Конвенція.

10. Прийняття Стамбульської Конвенції задовільнить лише невелику групу населення, яка прагне запровадити в Україні гендерну ідеологію. Більшість громадян, які є виборцями та платниками податків. Не слід також забувати, що вони є християнами та активними членами наших Церков і виступають за збереження та захист сімейних цінностей і моралі, що передбачає і подолання ганебного явища домашнього насилля. Слід зазначити, що навіть якщо соціологічні статистики показують підтримку певною частиною населення ратифікації згаданого документу, переконані, що мало кому відомо про справжні ризики та небезпеки, які несе впровадження його норм у суспільстві.

З огляду на все вищесказане Духовна рада християнських Церков та організацій м. Кам’янця-Подільського закликає НЕ РАТИФІКОВУВАТИ Стамбульську «Конвенцію по запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» як невідповідну Конституції, чинному законодавству та благородній меті викоріненню усіх форм насилля, особливо проти жінок, як наших дружин, матерів, дочок та сестер.
26 червня 2020 року у День протидії тортурам та іншим нелюдським формам покарання, шо принижують людську гідність, напередодні Дня Конституції України.

З молитвою та благословенням, священники та пастори християнських Церков м. Кам’янця-Подільського
Микола Каспров, головуючий Духовної Ради Християнських Церков та релігійних організацій м. Кам’янця-Подільського, Єпископ Церкви Євангельських Християн Баптистів.
Олександр Вершигора, Єпископ Хмельниччини Християн Євангельської Віри, Пастор Церкви «Християнин».
Леон Дубравський, Правлячий Єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії Римсько-Католицької Церкви в Україні.
Ростислав Мурах, Єпископ Хмельницького обласного об’єднання Української Церкви Християн Віри Євангельської.
Андрухов Ігор, Пастор Церкви «Голос Євангелія» Євангельських Християн Баптистів.
В’ячеслав Березовський, пастор церкви Адвентистів Сьомого Дня.
Валентин Горячок, Пастор Церкви Християн Євангельської Віри «Скинія Давида».
Віктор Ємелін, Пастор Церкви «Божа Благодать» Української Церкви Християн Віри Євангельської.
Вадим Здоров, Вікарний священик Кам’янець-Подільського кафедрального собору Свв. Апостолів Петра і Павла Римсько-Католицької Церкви в Україні.
Петро Зембицький, Пастор Церкви на Підзамче Української Церкви Християн Віри Євангельської.
Борис Котик, Пастор Церкви Євангельських Християн Баптистів «Новий Завіт».
Валерій Подялюк, Пастор Церкви «Євангельський Голос» Української Церкви Християн Віри Євангельської..
Олександр Чайка, Пастор Церкви «Вістка Миру» Євангельських Християн Баптистів.
Володимир Чорнописький, Пастор Церкви «Світло Христове» Української Церкви Християн Віри Євангельської.
Сергій Чорнописький, Пастор Церкви «Христа Спасителя» Української Церкви Християн Віри Євангельської.
Олександр Бучковський, Секретар Духовної ради м. Кам’янця-Подільського.
Валерій Каспров, координатор молитовних сніданків м. Кам’янця-Подільського.

Джерело: Родина