27 квітня Церква згадує святу Зіту з Лукки, покровительку домогосподарок

У 12 років дівчинка через сімейні злидні мусила мусила переїхати в Лукку, де найнялася служницею до родини Фатінеллі. Через тихість і недосвідченість із неї глузували інші слуги, проте Зіта сприймала кпини як знаряддя до зростання в покорі й довірі до Бога. Вона сумлінно виконувала обов’язки, щодня вставала вдосвіта, щоб узяти участь у Месі, і кожну вільну хвилину використовувала на молитву. Уникала порожніх балачок і розпусної поведінки, хоча була вродлива та привертала увагу хлопців. Боронила свою цноту – одного разу навіть роздряпала обличчя слузі, яких хотів добитися її силоміць.

Зіта спромоглася заслужити таку довіру примхливих і нервових господарів, що їй віддали управління цілим домом і виховання дітей. Через це інші слуги почали ставитися до неї ще гірше, проте майбутня свята шукала підтримки в єднанні з Богом і терпляче зносила всіляку зневагу. Не оминала нікого з домашніх, хто потребував допомоги, була лагідна й уважна. Багато постила на хлібі й воді, найліпше зі свого столу залишала для вбогих, навіть узимку ходила в тонкій сукні і босоніж, часто спала на землі. Бог прославив Зіту різними чудесами й обдарував містичними досвідми.

Упевнені у святості Зіти, по смерті господарі поховали її в храмі святого Фредіана. Під час канонізації 1696 року виявилося, що її тіло залишилося нетлінне.

Зображають святу як служницю. Атрибути – глечик вина (за легендою, за її заступництвом вода перетворилася на вино), ключі, хліб, лілія.

Покровителька самотніх жінок, домогосподарок, убогих дівчат, офіціантів. Помічниця тих, хто загубив ключі.

Уклала Юлія Бойко