30 червня – довільний спомин першомучеників святої Римської Церкви

Перші три століття Церкви неможливо уявити без переслідувань. Утім, до середини ІІІ століття гоніння мали недержавний характер. Християни були меншиною, якої не розуміло оточення: збирались одне в одного вдома, часто потай, відмовлялися від культу богів і стереглися різних марнот, які суспільство вважало нормою. Тому перших християн звинувачували в канібалізмі, розпусті, складанні жертв із людей; їх уважали винуватцями хвороб чи стихійних лих. 64 року імператор Нерон звинуватив християн у підпаленні Рима, чим розпочав криваві переслідування.

Найкривавіші гоніння розпочалися після 250 року, коли в деяких регіонах християн побільшало настільки, що імперія це відчула. Тогочасний правитель Децій Траян відновив культ імператора, який християни, звісно ж, відкидали. Влада сприймала це не просто як релігійний акт, а як посягання на державний лад. Переслідування повторювались хвилями, залежно від того, хто очолював імперію, а найжорстокіше припало на 303–313 роки – правління Діоклетіана.

Для християн смерть заради Ісуса означає надію на вічне життя в Небесному Царстві. Перші мученики дивували оточення мужністю та спокоєм, молитвою і довірою до Бога перед обличчям смерті. Багато свідків цієї смиренної відваги навернулися до Христа.

Християн віддавали на поживу диким звірям, палили, розпинали, стинали мечем, топили й навіть закопували живцем. Серед першомучеників є близько 30 Римських Пап, диякони, діви й інші Христові вірні. Імена деяких із них церковна традиція зберегла та згадує протягом року, у І Євхаристійній молитві та в Літанії до всіх святих. А тих, чиї імена невідомі, християни вшановують окремого дня зі вдячністю за мужність у визнанні й переданні істинної віри.

Уклала Юлія Бойко