Що робити, коли це нас перевершує? Дозрівання до насправді богопосвяченого життя

Що робити, коли це нас перевершує?

Рано чи пізно кожна богопосвячена особа або священик входить у той етап життя, коли досвідчить, що обраний ним стиль життя його/її перевершує. Здається, що це один із етапів розвитку зрілого релігійного життя. Зрештою, це стосується покликання загалом. Так само у батьківстві треба досвідчити, що ми до цього до кінця не готові.

Досвід наважитись на життя, якого істинний сенс відкриваємо, вже перебуваючи в дорозі, дає відчуття участі у реальності набагато більшій, ніж наші уявлення й усвідомлення. Єпископа може переростати (або ж перевершувати) його пастирська або адміністративна місія, пересічного священика – щотижнева катехеза або індивідуальний супровід, монаха чи монахиню – відповідальність настоятеля (настоятельки) або консекрація, що переживалась із відкритим серцем. Це ще нічого! Основним аспектом, що переростає нас, є наслідування Ісуса Христа.

Якщо ти дійшов/дійшла висновку, що це тебе перевершує, то це добрий знак. Правильний напрям – увійти в істинне значення слів: не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав (пор. Лк 17,10). З цього виникає екзистенціальний аспект нашої крихкості. Потрібно у певний момент прийняти, що це нас перевершує. Тоді станемо насправді покірними анавім, тобто убогими духом, яких у житті тримає виключно благодать, а не особисті здібності та підприємництво. Звісно ж, як здібності, так і підприємництво оцінені в Євангелії, але не можуть стати скелею на якій будуємо нашу довіру. Якби так сталося, ми б мали небезпеку зробити зі спільноти Церкви політичну організацію, маючи на увазі загальне значення слова «політика» як мистецтво управляти для спільного добра.

Що робити, коли тебе це перевершує? Коли перевершує тебе бути учнем Христа, суспільні виклики та внутрішньоспільнотні, очікування тих, з ким живеш і для кого живеш...

1. Запитай себе, чи ти покірний анавім?

2. Запитай себе, чи твоєю поживою є виконання волі Отця, як це було для Ісуса?

3. Запитай себе, чи вкладаєш у свою щоденність серце?

Якщо відповіді на ці запитання будуть позитивні, ти можеш спокійно спати, бо ознаки покликання вказують на Боже діло.

Звісно ж, треба розрізняти досвід «це мене перевершує» на екзистенціальному рівні від того, що перебуває на рівні завдань. Якщо відповідь на поставлені раніше запитання була позитивна, в тебе є шанс зберегти внутрішній мир навіть тоді, коли постають дуже складні завдання. З цим миром можеш робити зрілий вибір і приймати його наслідки, а також оцінювати власні можливості брати відповідальність за конкретні справи.

Нерв однак стосується екзистенціального рівня. Це почуття «недосяжності» може пробудити в тобі готовність до ретельної роботи над собою, аби за внутрішнім миром серця пішла зовнішня компетенція, що віддзеркалює твоє посвячення життя, зрештою, єдиного, яке маємо. Інакше спокуса самореалізації візьме гору і стане поштовхом до дій, які призведуть до фрустрації і поразки, навіть не зважаючи на попередні успіхи.

Бог веде нас через усе життя, зокрема на етапі досвіду, що це життя нас перевершує. Сам Бог веде нас через цей досвід, аби ми з нього вийшли вільні від своїх амбіцій і здатні повірити, що Він має погляд на цілісність, а ми йдемо через таємниці.

Отець Артур Стемпєнь SAC 

Зображення: Catholic.org


Попередні публікації з циклу "Затишшя. Дозрівання до насправді богопосвяченого життя":

Що робити, якщо виявляється, що ми інакше це собі уявляли 

Що робити, коли втрачається креативність у любові