Рука Ісуса через нашу руку допомагає іншим підвестися. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 7 серпня 2019 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

У Діяннях апостолів проповідування Євангелія не обмежується словами, а вдається до конкретних дій, які свідчать про істинність проголошення. Це «чудеса і знаки» (Діян 2, 43), які стаються через справи апостолів, підтверджуючи їхнє слово й показуючи, що учні діють в ім’я Христа. Апостоли, по суті, – це посередники, а діє Христос, «допомагаючи їм» і стверджуючи Слово чудесами, які його супроводять (Мк 16, 20). Усі знаки, усі чудеса, які вчиняли апостоли, були лише проявом божественності Ісуса.

Сьогодні ми стаємо свідками першої історії зцілення – цього чуда, першого оздоровлення, згаданого у книзі Діянь апостолів. Вона має виразну місіонерську мету та спрямовує до пробудження віри. Петро і Йоан вирушають на молитву до Храму, цього центру сповідання віри ізраїлевої, із яким перші християни ще міцно пов’язані. Перші християни молилися у Єрусалимському храмі. Лука навіть фіксує час: це дев’ята година, тобто, за сучасним годинником, третя дня. О цій порі була принесена жертва всепалення як знак сопричастя народу з його Богом; це також час, коли помер Христос, пожертвувавши Себе «раз назавжди» (Євр 9, 12; 10, 10).

Біля воріт храму, що називалися «Красні» – тобто прекрасна брама – апостоли побачили жебрака, паралізованого від народження чоловіка. Чому він був біля воріт, той чоловік? Бо доскіпливий Закон (див. Лев 21, 18) забороняв тим, хто мав фізичні вади, приступати до жертви, вважаючи вади наслідком певної провини. Пригадаймо, як учні, зіткнувшись зі сліпою від народження людиною, запитували Ісуса: «Хто згрішив? Він – чи батьки його, що сліпим він уродився?» (Йн 9, 2). Для цього способу мислення фізичні вади завжди були наслідком провини. Згодом таким людям навіть відмовили в доступі до Храму. Каліки, як називали багатьох відкинутих суспільством, могли хіба приходити щодня та просити милостиню. Той чоловік не мав права увійти, але сидів біля дверей. Аж ось трапилося несподіване: прийшли Петро та Йоан – і почався обмін поглядами. Каліка дивився на них, аби просити милостиню, апостоли ж дивилися на нього, пропонуючи по-іншому сприйняти їх, аби отримати ще один дар. Каліка вдивляється в них, і Петро каже: «Срібла й золота немає у мене; що ж маю, те тобі даю: В ім’я Ісуса Христа Назарянина, встань і ходи!» (Діян 3, 6). Апостоли встановили стосунки, адже це спосіб, у який Бог любить показувати Себе – через стосунки, завжди в діалозі, завжди в об’явленнях, завжди в натхненні серця: ось такі взаємини Бога з нами; через реальну зустріч між людьми, яка може відбутися лише в любові.

Храм, окрім релігійного центру, був ще й місцем фінансових операцій: проти цього не раз висловлювалися пророки й навіть сам Ісус (пор. Лк.19, 45-46). Як часто я згадував про це, коли бачив деякі парафії, де гроші вважають важливішими за таїнства! Прошу вас! Бідна Церква: молімося про це до Господа. Той жебрак, зустрівши апостолів, не отримує грошей, але знаходить Ім’я, яке рятує людину: Ісус Христос Назарянин. Петро, покликаючись на ім’я Ісуса, наказує паралітикові підвестись і стати на ноги, як належить живій людині, і торкається цього недужого: хапає за правицю й підводить його, тобто робить жест, у якому святий Йоан Золотоустий вбачає «образ воскресіння» (Гомілії про Діяння апостолів, 8). Ось таким об’являється лик Церкви, яка бачить усі, хто перебуває у скруті, яка не заплющує очей і знає, як дивитися в обличчя людства, аби налагодити змістовні стосунки, як замість бар’єрів будувати мости дружби й солідарності. З’являється лик «Церкви без меж, яка усвідомлює себе Матір’ю всіх» («Evangelii gaudium», 210), і вміє простягти руку, допомогти підвестись і стати супутником-подорожнім – а не засуджувати. Ісус завжди простягає руку, завжди намагається допомогти підвестися, зцілитися, стати щасливими, зустріти Бога. Цьому «мистецтву допомоги» в дорозі властива обережність, із якою ми підходимо до «священних кордонів території іншого», дотримуючись у цій спільній подорожі «ритму здорової близькості, з шанобливим і повним співчуття поглядом, який водночас лікує, звільняє й надихає зростати в християнському житті» (там само, 169). І це саме те, що двоє апостолів чинять із недужим: вони дивляться на нього, просять поглянути на них, вони простягають руки, підводять і зцілюють його. Це те саме, що Ісус робить з усіма нами. Пам’ятаймо про це, коли переживаємо нелегкі часи, миті гріха чи смутку. Ісус каже: «Подивіться на Мене: Я тут!» Візьмімо ж Ісуса за руку, аби підвестися.

Петро і Йоан показують нам, що варто уповати не на утилітарні засоби, а на справжнє багатство, яким є стосунки з Воскреслим. Ми насправді, як сказав святий Павло, «бідні, а багатьох збагачуємо; як ті, що нічого не мають, а все посідаємо» (2 Кор 6, 10). Наше все – це Євангеліє, яке об’являє силу чудотворного Імені Ісуса.

І ми – кожен із нас – що ми маємо? Яке наше багатство, у чому наш скарб? Чим ми можемо збагатити інших? Просімо Отця про дар вдячно згадувати благодіяння Його любові в нашому житті, аби прославою й подякою свідчити Його усім. Не забуваймо: простягнута рука завжди допомагає іншому підвестися; саме рука Ісуса через нашу руку допомагає встати іншим.

Франциск, Папа
Ватикан, зала Павла VI
7 серпня 2019

Переклад КМЦ за vatican.va