Група Святого Мартіна у Меджугор'ї

Як на мене, то одним з основних факторів благодатного паломництва є група – мої співучасники – ті, хто поруч, хто допомагає у труднощах, розділяє радість, з ким ділюся їжею, думками, мріями, очікуваннями, емоціями тощо.

Наша група була різновіковою, так би мовити покоління “батьків” і “дітей” та складалася виключно із прихожан кафедрального собору св. Мартина м. Мукачева. Всі ми знайомі, знаємо один одного, кого більше, а кого менше.

Однак, у цьому паломництві, я глибше, можливо з іншого боку, побачив молодь, їх віру. Я згадав себе у їхньому віці, прирівняв їх до своїх синів, по іншому побачив їхні потреби, запити, почув і побачив їхню відповідь викликам сучасного світу. Мене вразили їх свідчення. Почав переглядати свій підхід до молоді, до дітей, до їхнього виховання, до діалогу з ними. Підростаюче покоління, діти та молодь – у нас чудові! Надія на них не марна! І це є одним із моїх досвідів цього паломництва.

По прибуттю вночі у Меджугор’є, після поселення, ми вийшли і побачили нічну красу: вогні світла Розарію на горі Об’явлення – Подбрдо, яскраве біле сяйво Хреста на вершині гори Хресної дороги – Кріжевац та зоряне небо, яке плавно переходить, дійсно зливаючись із горизонтом.

Але цей візуальний, ілюзійний та містичний нічний пейзаж, є лише природною красою Меджугор’я – маленького, мальовничого містечка, розташованого у низовині підніжжя гір. Повнота його прийняття мною, а можливо, прийняття ним мене, сталася пізніше.
Першого дня піднімалися на гору Об’явлення Діви Марії. З молитвою розарію, неквапливо від зупинки до зупинки, у молитві та роздумах дійшли до місця, де Богородиця вперше явилася і розмовляла з дітьми-візіонерами. Тоді, здається, у мене з’явилася відповідь раніше самого питання, чому саме це місце вибрала Матінка, адже лише зараз неподалік є будинки, а у той час поселення людей було на значній відстані, сама гора кам’яниста, вкрита густо зарослими деревами, кущами та чагарниками. Тобто, вірогідність наявності там людей мізерна. Але ця “мізерність”, “необґрунтованість” лише з людського мислення. Ми, зокрема я, всюди шукаємо логіку, раціоналізм… Але не Бог!

Саме на цьому місці гори, Цариця Миру чекала саме цих дітей, які йшли на зустріч з нею, на місце не далеке від інших людей, але на місце, яке є осторонь від нашої людської метушні, надуманих буденних клопотів та життєвої мети.

З цього місця і зараз видно земне життя (будівлі, транспорт, природну красу…), але це місце – підноситься над нашим світом, підноситься до Неба, є наче між Небом і землею. Є не лише відчутною, але і помітною реальність нашої можливості підніматися від земного і йти до Неба. Це не можна описати словами.

Наступного дня, ми піднімалися Хресною дорогою на гору Кріжевац. Теж у молитві та роздумах, від стояння до стояння.
Під час молитви вже біля хреста на вершині гори у проханнях до Господа, подяці Йому за все, я усвідомив, що неправильний у мене підхід до ситуації, неправильний порядок вирішення проблемних питань, не ті пріоритети ставлю. Адже не матеріальні проблеми чи клопоти цього світу мішають моєму духовному життю, становленню, розвитку, а навпаки – піклуючись про свою духовність, практикуючи та розвиваючи своє наближення до Бога, матеріальність цього світу “підтягнеться” до мого життя, щось відпаде за непотрібністю, щось стане неактуальним, а на вирішення решта питань часу стане більше і сам підхід до вирішення буде іншим. У цей момент я відчув таку легкість, при чому не лише душевну, а й фізичну, яку, напевно, до цього не відчував. У такий спосіб я відчув особисту присутність Бога.

Третього дня ми знову піднімалися на Гору Об’явлень, де чули свідчення візіонера Івана і це було неймовірно, перш за все тим, що він нічим не відрізняється від інших людей і за його словами він є гіршим від багатьох людей, однак Цариця Миру вибрала його. Ми всі є вибрані Богом, але маємо і самі вибрати, або Бога, або… Воля дана нам Творцем з часів створення Світу.

Крім цього, у ці дні, ми мали зустріч та чули свідчення Патріка і Ненсі – подружжя з Канади. Ці люди залишили свою кар’єру, розпродали майно, покинули своє життя і приїхали з іншого континенту у невідоме їм маленьке село та присвятили своє життя Пресвятій Богородиці, служінню Богу, задля спасіння людства.

Також зустрічалися з представниками спільноти “Світло Марії”, спільноти “Ченаколо”, слухали їхні свідчення, користувалися їх гостинністю. І все це було наче не від них, а через них…

Окремо хочу підкреслити емоційну гармонію, особисте примирення з собою під час Адорації на молитовній площі церкви Св. Якова.
Напевно такі відчуття, така користь, такий дар Божий через те, що цьому передували молитва Розарію, Свята Меса за участі десятків священнослужителів та тисячі вірян, які різними мовами, разом моляться за мене і у моїх намірах, а я – за них і у їхніх.
Як говорять наші душпастирі, Бог діє однаково по всьому світі, Його сила та милосердя відкриті для нас всюди і завжди, лише ми – закриті для цього.

У Меджугор’ї тисячі людей моляться щиро та у спільних намірах, тому і ми відкриваємося, впускаємо Бога у своє серце.
Молімося, щоб завжди та всюди у нас було своє “Меджугор’є” – можливість піднятися з свого земного світу до Бога, єднаючи землю і Небо…

Віталій Глагола, Мукачево
Мукачівська дієцезія.