Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
18:18 П'ятниця 0 333
13-09-2019, 18:18

5 порад у духовному розвитку

Сьогодні, 13 вересня 1861 року, у маленькому російському містечку Корчева, що тепер вже навіть не існує на мапі світу, народилась Анеля Годецька. Читаючи автобіографію цієї жінки, яка в Церкві проголошена Слугою Божою, можемо для себе віднайти щонайменше 5 уроків, які допоможуть у духовному розвитку.
Найціннішим є те, що ці уроки були реальними і проводились перед класом, за партами якого сиділи у якості учнів ті люди, яких Анеля зустрічала на своїй життєвій дорозі. Про це свідчать записи в її автобіографії, які тут цитуватимемо. Тож, розпочинаймо:

1.Більше розраховувати на Божу допомогу, ніж на власні сили

«У свою чергу, я ніколи не довіряла собі, але довіряла Господу Богу; своє невміння віддала Йому і цю жертву поновлювала з цілого мого єства. Просила, щоби говорив і писав, діяв через мене, бо хочу завжди бути лише слухняним знаряддям у Його руках, прагну лише Його слави, добра душ і свого власного освячення; що краще 100 разів померти, ніж найменшим гріхом образити Бога, або сказати щось, що би Йому не сподобалось. Я є виключною власністю Серця Ісуса, бо це Серце привело мене на дорогу виняткової Божої служби. Повторюю це Ісусу перед кожною лекцією з сестрами і міцно вірю, що Він завжди керуватиме моїми словами так, щоби вони були скеровані виключно на Його славу. Не говорю це про істини віри, бо пояснюючи їх я чітко трималась катехизму, але їх пояснення і практичне застосування, на які ставила більший акцент, приходили мені самі, говорячи, сама розуміла краще, ніби в голові мені ставало щораз світліше…».

2. Бути уважним до кожної людини, яку Господь ставить на моїй дорозі


«Крім спільних лекцій, я ще мала розмовляти з кожною робітницею окремо, і таким чином дізнавалась про їхні настрої та умови життя. Часто була захоплена їх надзвичайною витривалістю та істинною чеснотою, наприклад, я помітила, що одна з них дуже погано виглядає…». Коли Анеля запитала працівницю, у чому причина, то виявилось, що живе вона у важких матеріальних умовах. Інша працівниця, ділилась також, що має труднощі з виплатою боргу. Гроші позичила на пошиття одягу, але поки змогла сплатити борг, то одяг вже знищився, бо був з неякісного матеріалу.

«Розмови з моїми улюбленицями [так Анеля називала тих осіб, до яких була покликана йти через служіння фабричному люду] зазвичай тривали до пізньої ночі і то без відпочинку, бо навіть при обіді та вечері я розмовляла з ними, аби довше їх не затримувати… [Це були не лише приватні розмови, що стосувались життя робітниць, а й духовні розмови, які мали на меті ознайомлення з наукою катехизму Католицької Церкви]. Ввечері почувала себе дуже втомленою… Не стільки це була втома, скільки я переймалась цими всіма їхніми бідами. І це мене дуже виснажувало. Я намагалась все запам’ятати, що довідалась і потім думала, як їм можна допомогти. Я зрозуміла, чому стільки зла коїться у фабриках, цьому так багато бідних дівчат «падає», а ті, які тримались були справжніми героями, в душі я ними захоплювалась і любов до них зростала щодня».

3. Побачити Боже провидіння у життєвих подіях

«Як і раніше, я щодня ходила на Мьодову [вулиця у Варшаві]. Одного разу досвідчила такої виразної Божої опіки, що не могла цього не вважати за чудо. Певного вечора я збиралась на лекцію. У руках тримала шубу, але замість того, щоб одягнути її на себе, поклала її на диван, і прилягла, заснула моментально. Коли прокинулась, то була восьма вечора, нікуди вже не встигла піти. Наступного дня пішла о відповідній годині, але здивували мене перелякані вирази обличчя не лише учениць, а й настоятельок, яких перепросила за мій пропуск попереднього дня. Замість відповіді вони запитали мене, де я була. Я їм розповіла свою пригоду. А вони розповіли, що з лікарні св. Йоана Божого втік хворий чоловік, який їдучи дорогою стріляв з револьвера. Двічі стріляв у браму біля кондитерської, через яку я зазвичай проходила, і сталося це між 6 і 8 годиною, тобто в той час, коли я йшла на лекції, оскільки я того дня не прийшла, то вони боялись, що у мене потрапила куля».

4. Не дискутувати з немудрими особами

«Мій рідний батько був великим противником всіляких дискусій з «недоучками», і нам суворо це забороняв. І сам робив так: у кількох зрозумілих та чітких словах давав їм відсіч. Особливо слугині Господні, хоча б високоосвічені, на мою думку, не повинні вдаватися до довгих і занадто мудрих дискусій, але відповідати на «зачіпки» коротко і зрозуміло, щоб усі слухачі цієї розмови відразу зрозуміли правду і не дали себе обдурити. Може це не легко так, одним махом завдати смертельної рани противнику, але якщо працюємо і говоримо з чистим наміром: для Бога, то Він завжди сам допоможе, а з Ним і ми стаємо непереможними. Тим часом пуста балаканина, гра слів і барвистих виразів не раз стає поживою для власної любові та марноти, а душі ближніх користі з цього не отримують. .. Отже, я казала всім, хто був під моєю опікою і працював у фабриках, аби молились про Божу допомогу і світло та відповідали коротко, зрозуміло і зв’язно».

5. Дотримуватись єдиного рецепту щастя

«Я почувала себе завжди щасливою, бо найбільшим щастям, яке нічого не здатне затьмарити, є цілковите піддання себе Божій волі, і полюбити її усією душею; а я насправді від першої хвилини вступу на Божу дорогу, зрозуміла це і почала намагатись так робити… Прагну, щоб останні мої слова, якщо не вустами то серцем промовлені, були такими: «Господи, нехай буде воля Твоя».

Того, хто любить Божу волю, нічого не дратує, а тому і нерви не розхитуються, а слова «Бог цього хоче» можуть краще заспокоїти, ніж найефективніші краплі та інші ліки від нервів, бо повертають спокій душі, а кожна прикрість стає приємною, а людина замість того, щоби стогнати і кричати, прихиляється серцем до Бога і визнає Йому, що те що з Його руки походить є завжди найприємнішим… хоч часом ця улюблена рука здається міцною, однак серце не може сказати нічого іншого як: «Куди ж я піду? Ти ж є моєю любов’ю і моїм щастям; солодшим є страждання з Твоєї руки, ніж втіха без Тебе».

Сестри гоноратки 

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Святі дня 08:15 Четвер 0 985 12 вересня – довільний спомин Пресвятого Імені Діви Марії Протягом літургійного року Церква не раз згадує Богородицю й віддає шану Тій, через Яку воплотився Спаситель світу. Як невдовзі після Христового Різдва (25 грудня) згадують Його ім’я (3 січня), так само спомин імені Марії відзначають після святкування Її народження (8 вересня).