Отець Олександр Язловецький про служіння єпископа: потрібно, аби всі почувались оточені Божою опікою

Отче, Ви згадували про відданість Вашого серця рідній дієцезії. Які найяскравіші спогади з Вашого дитинства?

Я завжди із сентиментом згадую своє рідне містечко. Напевно кожен з нас має такі спогади. Гибалівка це село, яке фактично поєднане з містечком Шаргород, кордоном є невеличка річка. Потім все життя проживав в іншій стороні населеного пункту - Слобода Шаргородська. Але завжди ідентифікував себе з Шаргородом тому, що всі магазини були там, храм теж.

Завжди перед очима стоїть наш храм святого Флоріана. Ті, хто його бачив знають який він гарний, у стилі бароко. Отці францисканці працюють там гарно, і так завжди було. Дуже вдячний їм за це. Також і сестри бенедиктинки. Всі вони наповнили моє дитинство яскравими спогадами.

Пам'ятаю урочисті Меси, орган що грає, багато людей. Я стояв десь в куточку притиснутий старшими людьми і думав, як це пробратись до Причастя.

Чи можете назвати своє улюблене місце в Шаргороді?

Яскравим спогадом для мене є цвинтарі. Коли я йшов до бабусі й дідуся, чи до тітки, то треба було йти через католицько-православне кладовище, а потім ще й єврейське. Тут я завжди ходив із великим зацікавленням, розглядав і читав усі написи. Навіть часом ходив досить пізно. У мене залишилась симпатія до цього місця. Коли навіть буваю десь за кордоном, хочу відвідати кладовище, аби з цього зрозуміти місцевих людей, як дбають про це святе місце. Крім того, завжди є нагода помолитись за померлих.

І напевно ці мої відвідини цвинтаря у дитинстві привили мені таку любов до молитви за померлих наших братів та сестер.

Яким Ви були у дитинстві?

Я був простим хлопцем. Мало грався з однолітками, бо ми мали багато різного господарства, треба було допомагати. У школі я навчався не найкраще.

Єдине що мене потішало, то це підтримка вчителів, які казали: "Саша, ти ж можеш". А я сидів гордий і думав, що справді можу, якщо захочу. Напевно проблема була в тому, що мені не дуже хотілося (сміється).

Не знаю, чи був я побожним. До храму звісно ходив. Підготувався до Першого Причастя. Моя мама - католичка, батько - православний. Але мама нас сумлінно довела до Причастя, до храму ходили. Але водночас серед моїх друзів не було католиків. Так склалося, бо там де ми жили католиків не було. Тому не знаю чи був добрим прикладом для однолітків. Робив все те саме, що робили мої друзі. Були різні витівки (отець посміхається, на хвилинку задумуючись, немов щось пригадує).

Які люди були важливими на дорозі розпізнання покликання у Вашому випадку?

По-перше, це моя бабуся, яка розповідала мені про покликання священника. Ключову роль зіграв пан Антон Шалавінський, святої пам'яті, наш парафіянин. Я з ним працював. Це була чудова свята людина. Ми колись прогулювались з ним, навіть Розарій молились разом після праці.

Він колись мене прямо запитав чи не хочу я стати священником. Я був шокований цим запитанням. Але від того часу воно мені не давало спокою.

А священники?

У нас працював о. Славомір Ветлугін, займався з молоддю. Це був для мене гарний приклад доброго священника. Я почав відчувати симпатію до священників, їхнього служіння. Одного разу я випадково приїхав до семінарії в Городку, там зустрів Юрія Блазину. Я його бачив раніше, бо він з нашої парафії. Юра мене захопив своєю радісною вдачею і спокоєм, привітністю. Після тої зустрічі, у той самий день, я прийняв рішення вступити до духовної семінарії в Городку.

Чи були якісь труднощі на дорозі покликання?

У семінарії я труднощів не пам'ятаю. Почував себе радісним, на своєму місці. Наші духовні отці казали, що погано як немає труднощів в семінарії, тоді вони мають прийти згодом. У моєму житті так і було. Ці труднощі прийшли вже потім, у священстві. Але з Божою допомогою все вирішилось.

Життя і душпастирство багатьох священників в наш час пов'язані з активністю в інтернеті, соцмережах. Як Ви до цього ставитесь?

Я поважаю і захоплююсь священниками, які мають відвагу бути там присутніми. Я їм вдячний за таку відвагу. Це потрібно. Це правильна позиція священника. Але особисто я тримаюсь поки осторонь. Маю фейсбук сторінку, не часто щось там виставляю. Але заходжу, слідкую, читаю. Напевно цього мені треба ще вчитися, що і буду намагатися робити.

Апостольський нунцій казав, що пріорітетом Вашого служіння має бути молодь. Який підхід до молоді потрібен сьогодні?

Я вдячний нунцію за таку підказку з його сторони. Але наскільки я пам'ятаю, Папа вибираючи когось на єпископа, не вказує йому напрямків діяльності. Тому буду працювати з молоддю, як і з усіма. Але напевно єпископ не може собі дозволити зосередитись тільки на чомусь одному. Потрібно, аби всі почувались оточені Божою опікою.

Звісно, молодь - це майбутнє. Мій досвід підказує, що це найважча праця. Але якщо з ними бути, разом щось зробити, то враження залишаються найкращі. Із захопленням дивлюсь на священників, яким вдається добре працювати з молоддю.

Яким чином у Ваше життя увійшов Томас Мор, ваш улюблений святий?

Коли я писав свою дисертацію у Римі, прийшов такий момент, коли я не міг зрушити з місця, з мертвої точки. Мене добре зрозуміють ті, хто писав якісь наукові праці. Я читав, збирав матеріали, намагався писати, але у мене нічого не виходило. Мене охопило знеохочення. Зрозумів, що треба шукати допомоги у якихось святих, бо вірю у їх допомогу. Вирішив обрати покровителем останніх років навчання у Римі та моєї наукової праці святого Томаса Мора.

На той час я вже був кілька разів в Англії, познайомився з його особистістю, яка мені трохи імпонувала. Одного дня, молячись в каплиці, я сказав цьому святому: "ти будеш моїм покровителем". З того моменту все змінилось. Я з легкістю писав сторінку за сторінкою, не мав жодних труднощів, мене залишив поганий настрій. Від того часу св. Томас став моїм помічником. Навіть у тих справах, які не належать до його компетенції (посміхається). Хоча, звичайно ж, як йду сповідати, то не прошу його допомоги, бо він був мирянином.

А хто зі святих допомагає у звершенні таїнств?

Прошу про заступництво отця Піо та св. Йоана Марію Віаннея.

Чи відомо, яким буде Ваш єпископський герб?

Виявляється, це є перша річ, яку треба зробити після призначення єпископом. Днями я розмовляв з італійцем, який займається геральдикою, створює герби для кардиналів, єпископів, архієпископів, навіть священників, а також для парафій. Він допоміг єпископу Віталію Кривицькому створити гарний герб.

Я хотів би, щоби в гербі були символи Євхаристії, Слова Божого, Діви Марії, якийсь символ мого улюбленого святого. І якби там не забракло патріотичних кольорів, був би вдячний, але ще не знаю, чи це можливо.  

Отче, дякуємо Вам за розмову! Бажаємо плідного приготування до нової місії та всіх потрібних благодатей на дорозі пастирського служіння в дієцезії!

Аліна Петраускайте, КМЦ