Хіба можуть наші молитви і жертви вплинути на спасіння іншої людини?

Порятунок людей від нас не залежить. Звернемося до апостольського напоумлення Папи Йоана Павла II «Reconciliatio et poenitentia»: «Людина може бути обумовлена важливими і численними зовнішніми ... і внутрішніми факторами. Але залишається істиною віри, підтвердженої нашим досвідом і розумом, те, що людська особистість вільна. Цю істину не можна ігнорувати, перекладаючи гріхи окремої людини на зовнішні реалії - структури, системи, інших людей. Крім того, це означало б скасувати гідність і свободу людини, які проявляються - яким би негативним і руйнівним це не було - також і в відповідальності за скоєний гріх. Тому немає нічого більш особистого і невідємнішого в кожній людині, як заслуга чесноти або відповідальність за провину»(16). Таким чином, якщо людина засуджена на вічну погибель, вона засудженаа тільки в силу власної відповідальності.

Чи можемо ми вплинути на порятунок інших людей? Відповідь на це питання ствердна в тому сенсі, що в силу глибокого спілкування і солідарності між усіма членами Тіла Христового, якщо ми все більше відкриваємося для благодаті Ісуса Христа, Його благодать сходить на нас і на інших людей. Ця істина виражена в енцикліці Пія XII "Mystyci Corporis" (1943): «Керуючи Церквою невидимим чином, наш Спаситель забажав, щоб Йому сприяли члени Його Містичного Тіла в здійсненні справи Покути. Це відбувається аж ніяк не через Його неспроможність або слабкості, але, скоріше, тому, що Він Сам так встановив, щоб віддати більшу честь Своїй непорочній Нареченій. Дійсно, коли Він помирав на Хресті, Він дарував Своїй Церкві - без жодного сприяння з її боку - безмежний скарб покутування: коли ж мова йде про розподіл цього скарбу, Він не тільки передає Своїй непорочній Нареченій справу освячення інших, але і бажає, щоб це освячення виходило якимсь чином також від її діяння».

Далі Папа стверджує: «Ця незвідана таємниця справді викликає трепет, міркувати про неї можна нескінченно: а саме, що порятунок багатьох залежить від молитов і від добровільних поневірянь, які з цією метою застосовуються членами Містичного Тіла Ісуса Христа, і від сприяння пастирів і вірних, особливо батьків і матерів, у співпраці з Божественним Спасителем».

Ці слова відгукуються в зверненні Пресвятої Богородиці до Фатімських пастушків. Так, 13 липня 1917 року вона сказала: «Приносьте себе в жертву за грішників і повторюйте багато разів, особливо коли чим-небудь жертвуєте: "Ісусе, це заради Твоєї любові, заради навернення грішників і загладжування гріхів, скоєних проти Непорочного Серця Марії"» . Приблизно через місяць, 19 серпня, Богородиця сказала: «Моліться, багато моліться і йдіть на жертви за грішників, адже багато душ відправляються в пекло тому, що ніхто не йде на жертву заради них і не молиться за них».

Тим часом, наша свобода залишається недоторканою. Проте, ми отримуємо вплив від «протилежного фронту»: але якими б сильними не були молитви і жертви, вони нічого не віднімають від рішення окремої людини, яка може закритися навіть перед всемогутньою молитвою Христа, як це сталося у випадку з Юдою.

Звернемо увагу на одну фразу Папи Пія XII: «Спасіння багатьох залежить від молитов і від добровільних жертв». Слово «залежить» зовсім не означає, що, молячись і терплячи добровільні жертви, ми вирішуємо за інших. Це означає, що у нас є здатність вплинути - і вплинути сильніше, ніж на це здатні сили зла. Якщо ми живемо в Божій благодаті, молимося і переносимо терпіння, то ми привносимо в світ надприродну силу, яка завжди перевершує сили пекла: сила демонів не є надприродною, але протиприродною. Хоча вона і перевершує сили природні, вона не може перевершувати сили надприродні, тобто силу Христа, членами Тіла Якого ми є.

Ось чому 19 серпня 1917 року Діва Марія в Фатімі вимовила слова, які ми процитували: «Моліться, багато моліться і жертвуйте за грішників, адже багато душ відправляються в пекло тому, що ніхто не жертвує за них і не молиться за них».

Джерело - Католицький оглядач з посиланням на Радіо Ватикану

Зображення: Faith Radio