Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Які місця в храмі є найважливішими?
17:55 Вівторок 0 480
17-09-2019, 17:55

Які місця в храмі є найважливішими?

Коли входиш до темної католицької церкви, увагу неодмінно привертає червоний (зазвичай) вічний вогник, що горить вдень і вночі. Він горить на вшанування Ісуса, який фізично присутній у Пресвятих Дарах. Після Євхаристії облатки, що залишилися, зберігаються в гарній скриньці, дарохранительниці. У порожній церкві це – найважливіше місце. Не випадково існує звичай преклоняти коліна, коли ми проходимо перед дарохранительницею. Під час Євхаристії три місця відіграють настільки важливу роль, що їх спеціально виділили в церковній будівлі.

Вівтар

Священик звершує Євхаристію в пресвітерії, у центральній частині якого встановлено вівтар. Вівтар – це не просто стіл: це те місце, де ми всі єднаємося з Ісусовою жертвою, яка полягала в тому, що Він віддав своє життя на хресті в Страсну П’ятницю. Вівтар зазвичай прикріплений до підлоги і символізує Ісуса, який є живим каменем, на якому збудована наша Церква (1 Пт 2, 4). Тому ми завжди вклоняємося перед вівтарем, коли проходимо повз нього (якщо за ним не встановлено дарохранительниці, бо в цьому випадку ми стаємо на коліна). Щоб уся слава йшла до Ісуса, вівтар залишається порожнім, наскільки це можливо, навіть під час Меси. Квіти та інші прикраси не можна ставити на вівтар. Таким чином, вівтар призначений тільки для одної мети – звершення Євхаристії (див. Твіт 3.44). У деяких старих церквах можна побачити декілька вівтарів, що стоять уздовж стін будівлі. Це пов’язано з тим, що раніше декілька священиків служили щоденну Месу окремо. Коли священики служать Месу разом біля одного вівтаря, це називається співслужінням. Із поваги до жертви Ісуса священик цілує вівтар на початку та наприкінці Меси. Він також окаджує його ладаном декілька разів, щоби вшанувати Ісуса.

Амвон

Під час Меси Біблію, Слово Боже, читають з амвона (пюпітра). У деяких старіших церквах її читають із кафедри. Під час Літургії книга для біблійних читань (лекціонарій) лежить на амвоні. Іноді використовують також окрему книгу, яка містить уривки з Євангелія. Вона часто гарно прикрашена, щоби вшанувати Ісуса, Слово. Існує особливий зв’язок між присутністю Ісуса у Слові Божому та Його присутністю на вівтарі. Оскільки вівтар призначений саме для Нього, так само й амвон, із якого читають Біблію, проповідь та молитви вірних, присвячений Ісусові. З цієї причини амвон іноді називають столом Слова Божого. Як і вівтар, амвон часто обставляють свічками та окаджують ладаном під час читання Євангелія.

Місце головного служителя

Під час Меси єпископ або священик є головним служителем. Він спрямовує молитви до Бога разом із нами і за нас та діє в ім’я Ісуса і від Його імені. Для виконання такого завдання для нього виділене особливе місце: протягом певних частин Літургії він сидить на місці головного служителя. Якщо за вівтарем у центрі святилища немає дарохранительниці, це місце займає служитель. В іншому разі місце головного служителя зазвичай розміщають праворуч від вівтаря (якщо дивитися з боку вірян).

Місце, де перебувають віряни, також є важливим, адже вони мають брати активну участь у Літургії. Вони – народ Божий, разом зі священиком та іншими церковними служителями (Lumen Gentium, 13). Це символічно виражається в тому, що ладаном окаджують і служителя, і вірян.

Христос присутній як у священнослужителеві, так і в кожному віруючому (1 Кор 6, 19). Він присутній на Літургії в різноманітні способи: у Слові, яке виголошують з амвона, у своїх Тілі й Крові на вівтарі, а також у нас самих після того, як ми прийняли Причастя.

О. Мішель Ремері, Твіти з Богом

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Катехетика 16:32 П'ятниця 0 96 Душа і тіло для вічного життя Святе Письмо, говорячи про людину, описує її як сотворену на образ і подобу Божу (пор. Бут 1, 26-27). У християнській культурі ми традиційно сприймаємо людину як «складену» з душі і тіла, і такий погляд успадкований головно з грецької філософії; тимчасом стародавні ізраїльтяни дивилися на людину як на цілість і не ділили її на частини. Цілісна людина, творіння Боже, просто виявляє себе в різних формах: або тілесних, або психічних (душевних), або духовних. А отже, у стародавньому Ізраїлі такі поняття, як «тіло», «душа» чи «дух», розуміли інакше, ніж ми.