Єпископ-номінант Микола Петро Лучок: на Закарпаття їду з радістю!

– Отче, скільки часу минуло від моменту розмови з нунцієм і до проголошення номінації? Як це - ходити з новиною, про яку не можеш нікому розповісти?

Від розмови до номінації минуло два тижні. Це ходження було сповнене якоюсь особливою присутністю Ісуса. Я це прирівнював, наприклад, до того, як заручиться коханий із коханою, і вони вже про це знають, що заручені, але світ ще не знає. Це був такий час, я б сказав, якихось інтимних переживань глибокої єдності з Ісусом, переживалась якась закоханість по-новому. Кілька чоловік знали про це, вони також мені у цьому товаришували. Я б сказав, що це був особливий час. Тепер після номінації це інтенсивний час реагування людей і моїх реагувань на те, що люди мене привітали. Я вже третій день приймаю вітання. І у мене дуже багато повідомлень від близьких мені людей, які я ще не зміг прочитати.

–Чи багато у світі єпископів-домініканців?

–Я знаю про двох кардиналів. Це чеський Домінік Дука і австрійський Крістоф Шенборн, про інших мені невідомо.

–Чому дата свячень 10 грудня?

– Мій ординарій попросив нунція бути головним консекратором і запропоновано було період від 5 грудня до Різдва. Нунцію підходить 10 грудня. Але теж цікавий момент: я подивився Євангеліє на день свячень, там йдеться про доброго пастиря. А друге – це те, що вівторок у нашому Ордені вважається, присвяченим святому Домініку. У Господа немає випадковостей.

–Де Ви були на момент проголошення номінації? Хто перший Вас привітав?

–У момент проголошення номінації я був із двома братами у Львові, у нашій спільноті, на кухні. Це був особливий час. Я не їздив до Мукачева. Ми з братами були на урочистому обіді. Якуб Гончяж приїхав із Хмельницького, я його запросив товаришувати.

Ми слідкували за новинами італійської секції ватиканського радіо, однак там нічого не було (як виявилось - інформація була опублікована українською секцією). Потім побачили новину на «Кредо». Тож мої два співбрати привітали мене, це були два Якуби. Третій мій співбрат у цей час мав єзуїтські реколекції.

Якби я перебував на місці оголошення – це було би непросто. Першою "удар" на себе прийняла моя мама, вона знаходилась у Мукачеві на святковій Євхаристії (вона щоденно ходить на Святі Меси). Після оголошення єпископ ординарій підійшов її привітати. Вона потім зі мною ділилась, що мало не вмерла від переживань (сміється).

– Ви родом із Мукачева. Святе Письмо говорить, що немає пророка у своїй Вітчизні. Як це сприймати у Вашому випадку?

– Не знаю. Побачимо, чи мене приймуть, чи ні. Я їду з радістю. Маю багато в серці любові до Закарпаття, до моїх братів у священстві, до богопосвячених осіб цієї частини Україні. У мене взагалі дуже багато любові в серці. Я можу їхати у будь-який куточок світу. На Закарпаття їду з радістю, і це дуже приємно, бо багато хто говорить, що на мене чекають, радіють. Багато радості після номінації було як на Закарпатті, так в усій Україні. Це мені дає багато сил на старті. Побачимо, як з пророками у своїй Вітчизні.

Знаєте, я 25 років тому поїхав з дому і тепер повертаюсь на Закарпаття. Я зробив ціле коло: 2 роки – Словаччина, 6 років – Польща, 7 років – Росія, трохи Криму, трохи Поділля, 7 років – Львівщина і, нарешті, Закарпаття.

– За час свого душпастирства Ви служили у різних місцевостях. Як це зараз може допомогти у служінні єпископа-помічника на Закарпатті?

– Чим більше пізнаєш світ, тим ти «ширший». З багатьох сторін можу дивитись на різні ситуації. Я з багатонаціональної родини, бував у сусідніх країнах, так що це широта та глибина погляду на різні питання. Я їду збагачений Божим провидінням, яке мене так вело цими країнами.

– Де будете переживати свої реколекції перед свяченнями?

– Мати реколекції – це привілей. Через те, що мало часу, то, скоріше за все, духовне приготування буде таким: братиму участь у спільних реколекціях, конференції єпископату наприкінці листопада. На початку грудня я приїду до Мукачева і тут, можливо, матиму максимум два-три дні зосередження, а може,й один, бо треба буде багато чого приготувати. Як то кажуть у народі: чому бути, того не минути. Я ще свої реколекції зроблю (сміється).

–Дякуємо, отче, за розмову, за відкритість і бажаємо доброго приготування до свячень. Молимося за Вас!

Аліна Петраускайте, КМЦ

Зображення зі сторінки отця у Фейсбуці