Довірливо віддатися в надійні руки Бога. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 4 грудня 2019 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

У книзі Діянь апостолів ми бачимо нестримну мандрівку Євангелія світом – цього разу воно завітало в місто Ефес, явивиши весь свій спасенний сенс. Завдяки Павлу дванадцятеро чоловіків приймають хрещення в ім’я Ісуса й переживають зішестя Святого Духа, Який відроджує їх (див. Діян 19, 1-7). Згодом через апостола стаються різні чудеса: хворі одужують, одержимі отримують зцілення (див. Діян 19, 11-12). Це діється тому, що учень не більший за свого Учителя, а схожий на Нього (пор. Лк 6,40) й оприсутнює Його, передаючи братам те саме нове життя, яке від Нього здобув.

Сила Божа, проявлена в Ефесі, викрила тих, хто прагнув послуговуватися іменем Ісуса, щоб заклинати злих духів, не маючи на це духовного повноваження (див. Діян 19, 13-17), і показала слабкість магічних прийомів: багато людей зреклися їх, обравши Христа й відмовившись від чаклунства (пор. Діян 19, 18-19). Це справжній переворот для такого міста, як Ефес, – знаменитого центру магічних практик! Лука наголошує на несумісності між вірою в Христа й магією. Якщо ви обрали Христа, то не можете звертатися до чаклунів: вірувати – це довірливо віддатися в надійні руки Бога, Який проявляє Себе не в магічних практиках, а через одкровення й безкорисливу любов. Можливо, хтось із вас зауважить: «Та ж магія – це давно минулі речі, нині у християнській культурі такого нема». Але чувайте! Я спитаю вас: скільки з вас ворожило на картах таро, скільки хотіло дізнатися про майбутнє від ворожок чи розкинувши карти? Навіть сьогодні у великих містах християни вдаються до такого. І на запитання: «Якщо ви вірите в Ісуса Христа, то чому йдете до чаклуна, до ворожок, до всіх цих людей?» – відповідають: «Я, звісно, вірю в Христа, але для удачі звертаюся ще до них». Будь ласка, пам’ятайте: магія – не християнська! Усі ці спроби передбачити майбутнє, магічно прочитати чи змінити щось у житті – не християнські. Благодать Христа приносить вам усе: моліться й уповайте на Господа.

В Ефесі поширення Євангелія завдало збитків сріблярам – це ще одна проблема – які виготовляли статуї богині Артеміди, перетворивши релігійну практику на бізнес. Будь ласка, подумайте про це. Побачивши, що діяльність, яка колись приносила великі зиски, занепадає, ці ремісники затіяли колотнечу проти Павла, а християн звинуватили в завданні шкоди ремеслу, святилищу Артеміди та її культу (див. Діян 19, 23-28).

Тоді Павло вирушив з Ефеса до Єрусалима й дістався Мілета (див. Діян 20, 1-16). Туди він викликав старших Ефеської Церкви – пресвітерів, тобто священників – і передав їм душпастирські повноваження (див. Діян 20, 17-35). Це кінець апостольського служіння Павла, і Лука переповідає його прощальне звернення, своєрідний духовний заповіт, із яким апостол звернувся до тих, хто після його від’їзду очолить спільноту в Ефесі. І це одна з найкрасивіших сторінок Діянь апостолів. Раджу вам узяти сьогодні Новий Завіт, Біблію, знайти главу 20 і прочитати про це прощання Павла з ефеськими пресвітерами, яке сталось у Мілеті. Так можна зрозуміти, як прощається апостол, як мали би прощатися нинішні священники, як мав би прощатися кожен християнин. Це прекрасна сторінка.

У напучувальній частині Павло підбадьорює відповідальних за спільноту, яких, як знає, бачить востаннє. І що ж він їм каже? «Зважайте на самих себе й на все стадо». Це робота пастуха-пастиря: чувати, наглядаючи за собою й отарою. Пастир має пильнувати, парох має пильнувати, тривати в чуванні, пресвітери мають пильнувати, єпископи, Папа має пильнувати. Забезпечити ретельну охорону отари, дбайливо досліджувати власне сумління й дивитися, як дотримано цього обов’язку пильнування. «Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, що її Він придбав кров'ю власною» (Діян 20, 28). Так каже святий Павло. Від єпископів він вимагає бути якомога ближчими до отари, відкупленої коштовною кров’ю Христа, і бути готовими захищати її від «вовків хижих» (в. 29). Єпископи мусять бути якнайближчими до люду, аби охороняти, захищати його; не відмежовуватися від народу. Доручивши це завдання ефеським старшим, Павло віддає їх у руки Божі та ввіряє «слову Його благодаті» (в. 32), заквасці всякого зростання та дорозі святості в Церкві. Апостол закликає старших працювати руками, як і він сам, аби не бути тягарем для інших, допомагати слабосильним і пам’ятати, що «більше щастя – давати, аніж брати» (в. 35).

Дорогі брати і сестри, просімо ж і ми у Господа відновити в нас любов до Церкви й до депозиту віри, який Вона зберігає, і зробити всіх нас співвідповідальними за піклування про отару через молитовну підтримку для пастирів, щоб вони виявляли одночасно й силу, і ніжність Пастиря Божественного.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
4 грудня 2019

Переклад КМЦ за vatican.va