Тут народився Спаситель: базиліка Різдва Христового

Першу базиліку над ґротом Різдва Христового збудувала імператриця свята Олена у IV ст. Нинішня архітектурна форма будівлі постала в результаті реконструкції у 565 р. за часів імператора Юстиніана І Великого. Лише завдяки випадку її не знесли під час навали персів у 614 р. за часів Хосрова II Парвіза. Це єдиний храм, який збудувала свята імператриця і котрий зберігся до нашого часу! Легенда стверджує, що персидський полководець Шарбараз був вражений зображенням трьох царів, убраних у східні шати: на фронтоні базиліки вони нагадували його самого та його підлеглих.


Сьогодні від цього зображення не лишилося й сліду, тому ми не знаємо, який вигляд воно мало спочатку. Коли перські солдати в'їжджали на конях до головного порталу базиліки, його головний вхід був замурований. Залишився єдиний низький вхід (близько 120 см), через який, щоб увійти, потрібно було низько нахилитися. Звідси їхня назва «Ворота смирення».


У 1347 р. францисканці оселилися у Вифлеємі і взяли на себе опіку над Санктуарієм. Від XIV ст. почалися суперечки щодо права власності на Вифлеємську святиню між представниками Латинської Церкви, тобто францисканцями та представниками православного Єрусалимського патріархату, який представляли ченці з Греції.

Останні як піддані Високої Порти часто були фаворитами у турків, після того, як ті перейняли владу в Палестині в 1517 р. Виконання Закону целебрації та опіки над окремими частинами базиліки, в тому числі й самим ґротом Різдва, залежало від того, хто з народів, що підтримують францисканців чи православних ченців, здобував більшу прихильність Стамбула. Православні ченці знайшли підтримку в Російській імперії. Найважчі роки, якщо йдеться про власність латинян, припали на 1645-1669 рр. Османська імперія на той час вигнала венеціанців із Криту. Тому грецькі ченці отримали змогу відремонтувати горище базиліки, заволодівши таким чином всією базилікою та ґротом Різдва Христового. Латиняни отримали частину базиліки і весь ґрот у 1690 р.


Срібна зірка на місці народження в центральній ніші ґрота Різдва Христового з написом Hic de Virgine Maria Jesus Christus natus Est, датується 1717 р. Того ж року греки відібрали базиліку у францисканців та вівтар Різдва у ґроті. Синам святого Франциска вдалося захистити вівтар у боковому ґроті ясел, і донині він разом із вівтарем поклоніння трьох царів, належить латинянам. У 1847 р. греки зняли срібну зірку. Це стало однією з причин Кримської війни, що почалася за кілька років через боротьбу за право між православним і католицьким духовенством за святі місця та немусульманське населення Турецької імперії. Ситуація з власністю, несприятлива для Католицької Церкви, якщо судити з точки зору попередніх прав та привілеїв, була санкціонована турецьким фірманом з 1853 р., що впроваджував Status Quo. Цей документ регулює дати та час богослужінь у базиліці та ґроті Різдва Христового, а також у базиліці Гробу Господнього в Єрусалимі.

Тут слід уточнити, що те, що ми умовно називаємо «ґротом Різдва Христового», – це насправді ціла система ґротів, що простягаються під базилікою та прилеглою до неї церквою святої Катерини, вони є власністю отців францисканців.


Протягом століть навколо базиліки були засновані монастирі трьох найбільших релігійних спільнот, які в різний час дбали про цю одну з найважливіших християнських святинь. Грецький монастир примикає до базиліки з півдня, вірменський і францисканський – із півночі, з уже згаданою церквою святої Катерини Олександрійської.

Францисканцям належить ґрот, де й досі розташовані ясла, висічені у скелі. Дощечки, які взяла з собою свята Олена до Рима, знаходяться в базиліці «Санта Марія Маджоре», вони слугували лише певним захистом для того, щоб сіно не випадало з ясел. Самі ясла були кам’яні. Ґрот Різдва з’єднаний вузьким коридором із ґротом святого Йосифа, де він чекав народження Ісуса. За єврейською традицією, святий Йосиф не мав був присутній при народженні Святої Дитини. Він чекав неподалік.

До ґроту святого Йосифа примикає ґрот святого Єроніма, Вчителя Церкви, який оселився у Вифлеємі в 386 р. і залишився тут до своєї смерті.

Протягом 24 років свого перебування у Вифлеємі, він переклав латиною все Святе Письмо. Його переклад, т. зв. Вульгата (що означає «загально прийнята»), була прийнята Тридентським Собором як офіційний текст Церкви.

Вийшовши з храму святої Катерини, у притворі праворуч (дивлячись на вівтар) зверніть увагу на прекрасний барельєф із зображенням моменту вибору Давида царем Ізраїлю. Це дар Папи Римського Бенедикта XVI, а автором барельєфу є польський скульптор, професор Чеслав Джвігай.

Слід пам’ятати, що Вифлеєм – це не тільки місце народження Господа Ісуса, але і рідне місто царя Давида. Сьогодні на сусідньому пагорбі Давида знаходиться монастир сестер кармеліток.

О. дк. др. Яцек Ян Павловіч