Коментар до нового документу Папи Франциска про беатифікацію та канонізацію

– Отче, у чому полягає новизна документа?

Назва послання запозичена з Євангелія від Йоана: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йн 15, 13). Святий Отець постановив, що «особливої уваги та вшанування гідні ті християни, які, зі значною відданістю наслідуючи вчинки й учення Господа Ісуса, охоче й вільно пожертвували своїм життям заради інших і аж до смерті були стійкі в цьому намірі». Далі Папа пояснює: «Зрозуміло, що героїчна самопожертва, зумовлена й підтримувана милосердною любов'ю, виражає щире, повне та зразкове наслідування Христа, а тому заслуговує такого самого вшанування, яке спільнота вірних зазвичай віддає тим, хто добровільно прийняв мучеництво крові або героїчно практикував християнські чесноти».

– Чи нова обставина для канонізації була необхідна? Чим вона відрізняється від попередніх обставин?

Можна говорити про появу четвертої обставини для проголошення Церквою святості людини. Досі існували три:

1) мучеництво крові (добровільно прийнята смерть від рук убивці, який ненавидить віру);

2) героїчне практикування чеснот (дотримання християнських чеснот у надзвичайному ступені, який перевищує звичайну, т. зв. «добру» поведінку пересічної людини);

3) визнання автентичного християнського культу, який існував із давніх-давен (ця форма беатифікації доволі рідкісна).

Нова обставина відрізняється від попередніх тим, що від кандидата до беатифікації не вимагають ні пролиття крові за віру, ні практикування християнських чеснот у надзвичайному ступені, який перевищував би нормальне життя доброго християнина. Однак потрібно зібрати докази, що цей кандидат принаймні на звичайному рівні практикував християнські чесноти, перш ніж постановив пожертвувати собою й пізніше – аж до смерті. Передусім необхідна добровільна та щира пожертва свого життя заради ближнього і, як наслідок цього, згода на смерть. Також треба показати зв'язок між самопожертвою і передчасною смертю та довести, що принаймні після смерті йшлося про гадану святість кандидата і що відбулося чудо за його заступництвом.

– Кожну обставину для канонізації належить розглядати окремо, але що робити, коли в житті однієї людини збігаються кілька? Наприклад, щодо святого Максиміліана Кольбе обставинами можна вважати й мучеництво, і героїчну самопожертву. Чи справи святих будуть переглянуті у зв'язку з новою обставиною? 

Святим за четвертою обставиною може бути проголошений той, хто, наприклад, із любові опікується заразними хворими, знаючи, що наражає життя та здоров'я на небезпеку. На мою думку, цей спосіб може бути застосований і до тих, хто, маючи слабке здоров'я, свідомо береться за благодійні, місійні чи євангелічні справи у важких умовах, розуміючи, що може втрати життя внаслідок виснаження організму. Чудовий приклад героїчної самопожертви – образ матері, яка, усвідомлюючи небезпеку, що загрожує їй через ускладнення вагітності, погоджується на власну смерть, аби врятувати життя дитини.

В історії Церкви не бракує таких блаженних і святих. Наприклад, святий Алойзій Гонзага (†1591), єзуїт, який помер, безкорисливо піклуючись про хворих під час епідемії, внаслідок чого заразився чумою; або свята Жанна Беретта Молла (†1962), італійська лікарка, яка померла, народивши дитину, бо не бажала зробити аборт, хоча й усвідомлювала небезпеку, яка загрожувала її життю. Якби процес їхньої беатифікації тривав сьогодні, то їх могли б піднести до гідності святих на підставі героїчної пожертви життя за інших. Те саме стосується і святого Максиміліана Кольбе, який 1941 року зазнав голодної смерті в одному з бараків німецького концентраційного табору Аушвіц-Біркенау, віддавши життя за іншого в'язня. Цікаво, що святий Максиміліан був беатифікований 1971 року як сповідник (за обставиною героїчних чеснот), а канонізований 1982 року вже як мученик. Складність у визнанні мучеництва полягала в тому, що гітлерівський кат у своїх діях не мусив керуватися ненавистю до християнської віри. Однак, зрештою було визнано, що odium fidei  (ненависть до віри) принаймні опосередковано призвела до смерті святого Максиміліана.

Звісно, немає необхідності знову переглядати справи тих, кого Церква беатифікувала чи канонізувала як святих або мучеників. Проте може статися, що особа, яку беатифікували згідно з традиційними обставинами, буде канонізована як така, що героїчно віддала життя (як у випадку святого Максиміліана, коли після беатифікації була змінена обставина для визнання його святим). Узагалі ж для канонізації потрібно лише довести чудо, яке сталося за заступництвом блаженного в період між його беатифікацією й канонізацією. Конгрегація з канонізації святих може рекомендувати Святому Отцеві підкреслити в канонізаційному акті героїчну самопожертву блаженного.

– Які вплине цей документ на процеси беатифікації та канонізації?

Зміни напевно мають стосуватися беатифікаційної процедури, хоча приписи залишаються ті самі. Позаяк для розгляду справи за новою обставиною нема потреби доводити героїчність чеснот, то у процесі на дієцезіальному рівні – у запитаннях до свідків, у висновках істориків і теологів – треба буде зосередитися на звичайному практикуванні християнських чеснот і на героїчній самопожертві та її зв'язку зі смертю, яка може не бути ні наглою, ні мученицькою, ні завданою з ненависті до віри, але мусить бути prematura – передчасною. Напевно, це відкриє дорогу до визнання святими тих вірних, які не практикували християнських чеснот у героїчному ступені, але в акті любові й милосердя віддали життя за ближніх. Якщо в житті кандидата до святості сходяться різні обставини канонізації, визнані Церквою, вибрати потрібно ту, яка найбільш характерна для даної особи, бо саме її найлегше буде довести. Однак святість завжди мусить бути підтверджена надприродним знаком – чудом, яке походить від самого Господа Бога за заступництвом Слуги Божого (кандидата до беатифікації) або блаженного (кандидата до канонізації). Тільки у випадку мучеництва не вимагається чуда для беатифікації, хоча воно необхідне для канонізації блаженного мученика.

Довідка:

Отець Петро Маєр - народився 4 жовтня 1965 у м.Челядзь (Польща). Римсько-католицький священник Краківської архідієцезії, доктор канонічного права, керівник кафедри права церковної місії навчання та освячення на факультеті канонічного права Папського університету Йоана Павла ІІ. З 2001 року займає посаду консультанта юридичної ради Конференції єпископів Польщі. У 2000-2005 рр. був захисником подружнього вузла та промотором справедливості у Краківському митрополичому суді. У 2005-2016 рр. був канцлером Митрополичої курії у Кракові. У 2017 р. отця Петра Маєра призначили на посаду надзвичайного професора Папського університету Йоана Павла ІІ у Кракові.

Розмовляла Вікторія Семенова

Фото: Agencia Gazeta

По темы:

Кардинал Анджело Амато про новий шлях прослави блаженних і святих

Зміни в канонізаційних процесах: життя, віддане за ближнього, як шлях до прослави