Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Отець Олександр Карчаєв OCD: «Той, хто довірився Господу, не буде ніколи засоромлений»
10:01 Понеділок 0 312
13-09-2021, 10:01

Отець Олександр Карчаєв OCD: «Той, хто довірився Господу, не буде ніколи засоромлений»

На початку червня цього року, у Всеукраїнському санктуарії Матері Божої Святого Скапулярію, відбулися священицькі свячення отця Олександра Карчаєва, який належить до Ордену Босих Кармелітів.
Отець Олександр Карчаєв уродженець Бердичева, навчався у Харкові, тривалий час був військовослужбовцем Збройних Сил України. В Ордені Босих Кармелітів з 2013 року. Спочатку був у препостулаті у Бердичеві, далі – у Польщі: рік постулату – у Любліні, рік новіціату – у Черній та шість років навчання в семінарії у Кракові. Після свячення отримав призначення вікарного священика парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, яка діє при бердичівському санктуарії.


Отче, Ви вже кілька місяців як священик. Розкажіть, будь ласка, як переживали перший час після свячень?

З однієї сторони, можна сказати, що до такого важливого моменту свого життя, людина досить довго йде і готується. Тому, до нового служіння приступає не одразу, а поступово. Натомість, з іншої сторони – декілька років підготовки мають неабияк допомогти, щоби людина свідомо і вже підготовленою, розпочала своє служіння. Нас кармелітів, не так багато в Україні, всього лише – одинадцять осіб, тому одразу після свячень я приступив до своїх обов’язків. Скажу по правді, брати чекали на цю допомогу, бо зазвичай, це відбувається як: просять когось з-за кордону, щоби той чи інший священик приїхав до служіння. Але, відомо, що це також займає певний період часу, бо поки людина вивчить мову, звикне… А тут брати раділи і тішилися, що є хтось із місцевих покликань, щоби одразу міг приступити до виконання своїх обов’язків.

Що допомогло Вам у процесі розпізнання покликання?

Насамперед, важливо прагнути цього розпізнання, і цьому можуть сприяти абсолютно різні джерела. Це передусім: життя молитви, а також Святе Письмо, читання Божого Слова й духовної літератури. Важливим також є духовне керівництво, тобто підтримка і поради духівника та моє оточення, як окреме джерело. Це такі основні джерела, які, в свій час, допомагали у розпізнанні власного покликання або іншими словами: прийняття Божої волі – відкритися на те, що Господь приготував і до чого кличе.


Як Ви розпізнали, що саме босі кармеліти – це саме та чернеча родина, до якої Бог Вас кличе?

Я ніколи за цим не гнався, як багато хто про це говорив: «Ну, якщо ти з Бердичева і там є кармеліти, то все вже вирішено». Ніколи не дотримувався цього твердження. Я завжди намагався, найперше, краще розпізнати духовність. Духовність різних згромаджень. Спочатку розпізнав покликання бути священиком, згодом відчув також прагнення бути і в монашій спільноті. У нас, в Україні, чоловічих монаших орденів є багато, тому, мені хотілося більше дізнатися про духовність того чи іншого згромадження, яка у них харизма, чим вони відрізняються від інших, і що для мене є ближче. Тому, у цьому питанні просив особливої допомоги Матері Божої, адже прагнув, щоб згромадження, у якому служитиму, було марійним.

Ваше життя було пов’язане із військовою справою. Як цей вишкіл допомагає священику? А можливо чимось і перешкоджає?

Як говорив один із моїх настоятелів: «У тебе в житті багато не змінилося. Ти виконував та дотримувався військового уставу, а нині дотримуєшся чернечого уставу. Раніше ти носив військову форму, а зараз замінив її на духовну форму – рясу». Так трішки жартома, трішки всерйоз, але є в цьому доля правди. Військова справа кожному священику допомагає. Так, будучи священиком, важливо підтримувати дисципліну і порядок, планувати свій час і роботу, і т. д. Тому, це дуже допомагає.

Під час постулату у Любліні з братами (перший праворуч – о. Олег Кондратюк (+2015)

На шляху монашої формації Ви познайомилися з отцем Олегом Кондратюком. Чим він Вам запам’ятався? Що вразило?

Отця Олега й інших отців я знав ще перед вступом до ордену. Натомість, вже після вступу до ордену, отець Олег, так би мовити, був першим моїм вчителем, наставником, який відповідав за прийняття й навчання у постулаті – на першому етапі монашого життя. Він прийняв мене по-братерськи. І чим найбільше запам’ятався, то це своїми словами. Про це також говорила і його мама, – що коли він, будучи тут в Україні, (а я навчався за кордоном, у Польщі) часто повторював: «Потрібно відвідати хлопців, бо я сам через це пройшов, і знаю, як це важко перебувати в іншій незнайомій тобі державі. Він завжди намагався підтримати, допомогти, приїхати, відвідати. Його відкритість і братерство дуже допомагали на цій дорозі навчання.


Що б Ви сказали або порадили молодим людям, які розпізнають своє покликання?

Потрібно серйозно та відповідально до цього віднестися. Покликання ми не вибираємо. А це означає, що не може бути так, коли, наприклад, у мене одне щось не вийшло, то я буду шукати чогось іншого. У справі покликання дуже важливо розпізнати ту дорогу, яка буде найкращою у моєму житті, і де я зможу себе реалізувати, Покликання, яке дає Господь – один із найважливіших дарів, даний нам Богом. Бо Господь не бажає нам зашкодити, Він хоче, щоби ми були по-справжньому щасливі. Тому, заохочую віднестися до цього з неабиякою відповідальністю, щоб дійсно розпізнати своє покликання, а розпізнавши – відважно за цим слідувати. Бо, якщо Господь дає покликання, чи то до священства чи до монашого життя, або до життя у родині, то Він також і дає необхідні благодаті, щоб до кінця виконати це покликання. Він ніколи не залишає нас самих. Потрібно відважно слідувати за цим і, ні в я кому разі, не боятися, а Господь дійсно допоможе – бо той, хто довірився Господу, не буде ніколи засоромлений.

Максим Железницький
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.