Наприкінці серпня у Всеукраїнському санктуарії Матері Божої Святого Скапулярію був представлений новий хранитель. Рішенням керуючих Краківською Провінцією ордену братів босих кармелітів, які опікуються святинею, ним став отець Павло Ферко OCD.
Отче Павле, ви носій культури та колоритного духу гуралів. Які спогади про родину та Батьківщину залишилися в серці?Передусім, це подяка Богові за те, що я народився в такій частині країни, та батькам за життя, виховання, любов. Це неймовірна країна. Краєвиди та природа так впливають на людину, що в неї формуються такий характер та дух, які потім допомагають долати різні труднощі. Бо піднятися нагору вимагає багато зусиль, і це загартовує людину. Природа, яка дозволяє бачити Божу велич, зміцнює дух та допомагає у релігійному житті.
Чому ви обрали саме чернечу родину босих кармелітів?
Це відбулося через паломництво. Я багато років ходив у гуральському паломництві на Ясну Гору до Ченстохови. На п’ятий день заходили до санктуарію Матері Божої Святого Скапулярію, до монастиря босих кармелітів. Щороку я все більше дізнавався про орден, їхнє життя, також приїздив на реколекції, дні зосередження і поступово входив у таке життя. Я побачив, що Кармель – це життя з Богом на самоті і життя з людьми у спільноті. І зрозумів, що для мене це надзвичайно важливе. Перебуваючи в горах, часто виходив наодинці з Богом у ліс, гори, там можна було дихати Божим духом. Було прагнення поділитися з людьми про те, як розмовляв на самоті з Богом. Відкрив для себе, що Кармель – це природний простір життя з людьми і з Богом.
Паломництво – це велика частина мого життя. Старався не пропускати зустрічі з Папою Йоаном Павлом ІІ, коли він приїздив до Польщі. Був на зустрічі у 1979 р. у Новому Таргу. Також на Світових Днях Молоді у 1991 р.
Як розпочалось ваше служіння в Україні?
Я перебрався до України у 2014 р., але до цього приїздив сюди починаючи з 1997 р. Як семінарист приїзжав до Києва на Адвент, Рідзво та Новий рік, влітку на канікулах працював. У той час потрапив до Бердичева. Був присутній на коронації ікони 19 липня 1998 р. Старався приїздити щороку. І коли став священиком у 2003 р., то два місяці заміняв о. Максиміліана Подвіку OCD у сестер босих кармеліток у Харкові. А потім щороку привозив сюди паломників.
Коли попросили про допомогу, бо у 2011 р. Бердичівський санктуарій став національним, то я відгукнувся і приїхав на постійне проживання до Бердичева.
Нещодавно вас призначили хранителем санктуарію у Бердичеві. Як прийняли цю новину? Які виклики стоять перед вами?
Це дуже важко, бо є велика відповідальністьза це місце і служіння. Я тільки через послух прийняв це служіння, бо знав, що це перевищує мої можливості. Це не тільки санктуарій, а три рівні: 1) спільнота монахів – життя разом у спільноті, особисті справи, молитва, формація, виховання; 2) парафія – це майже тисяча осіб, які належать до парафії, душпастирські групи, служіння малим і старшим, хворим, похорони – все, що входить до парафіяльного життя; 3) санктуарій – тобто паломники, для кожного треба бути відкритим на всі потреби. Це велика кількість справ – як матеріальних так і духовних. Важко, але з Божою допомогою рухаємось уперед.
Ми хочемо всі разом розвивати санктуарій, хочемо, щоб нам віддали всі приміщення, цілу територію, щоб можна було все зробити для паломників, хочемо створити дім для них. Також потрібні реколекційний дім, приміщення для харчування, відпочинку, для освіти, благодійності, для реабілітації хворих, роботи з дітьми, молоддю та усіма потребуючими. А для цього необхідний ремонт приміщень і мурів довкола, які частково зруйновані. Треба це все зібрати докупи і створити можливості для широкого прийому паломників і всіх їхніх потреб. Звісно, потрібна і велика крамниця, де б можна було придбати різні книжки, пам’ятки, сувеніри.
Отче, знаю що ви колекціонуєте поштові листівки з різних міст та країн. Яка є найціннішою у вашій колекції?
Важко сказати, всіх є майже 50 тисяч. Найцінніші – це старовинні. Є такі, що сам придбав, буваючи в різних місцях, вони ближчі до серця. Є також цікаві, оригінальні, котрі хтось надіслав. Такі, наприклад, як острови в океані чи різні цікаві місця в світі. Також дорогоцінними є листівки від близьких людей. Маю такі, як, наприклад, цеглинка нашого монастиря босих кармелітів зі Львова, якій майже 100 років. Є старовинна віком понад 100 років, це храм святого Миколая в Києві.
Ми з дитинства їздили на море, до друзів, відвідували різні цікаві місця. Тому завжди купував для себе листівки та надсилав. І мені так само надсилали. Так зібралася колекція. Неможливо об’їхати весь світ, але можна збирати листівки, карти, мапи, путівники, фотоальбоми. У мене добра зорова пам’ять, майже фотографічна, це допомагає пам’ятати про ті місця, де був, та дізнатися про ті, куди, можливо. Це збагачує моє серце.
Ви ретельно вивчаєте історію санктуарію. Яке ваше останнє цікаве відкриття? Що найбільше вражає?
Майже п’ять років вивчаю історію Бердичева, зокрема монастиря та санктуарію. Шукаю старовинні ікони, знаходжу на цьому шляху багато наслідків культу, тобто як він поширювався, знання про це місце, про ікони. Найбільш дорогоцінними є різні медальйончики, ікони, образочки, гравюри. Два роки вивчаю архіви: різні документи, фотографії, мапи, плани. Це все дуже важливе.
У сестер босих кармеліток я знайшов книгу, яку видали у XVIII ст., після першої коронації ікони Матері Божої Бердичівської. Це велика книга, яка розповідає про історію Бердичева, історію ікони, чуда до коронації і про розвиток культу. Ми сфотографували всі сторінки і перевидали її в двох томах. Цікаві книги про історію санктуарію, Бердичева та монастиря. Шукаю старовинні фотографії і все, що дає можливість здобути більші знання про різноманітну історію цього місця. Багато документів, книг та інших цінних речей, на жаль, втрачено. Шукаємо все, що корисне для розвитку санктуарію.
Максим Железницький
Новини дня
Схожі новини
