Літургійні особливості єпископських свячень

– Нещодавно було оголошено про те, що Папа Франциск призначив нового єпископа для Київсько-Житомирської дієцезії. Але призначення єпископа в латинському обряді – це багатоступенева процедура. З яких етапів вона складається? Що треба, аби ми могли сказати, що єпископ обійняв кафедру?
Процедура призначення єпископа має радше канонічний, ніж літургійний порядок. Точкою відліку можна вважати момент, коли Конференція конкретного єпископату подає нунцієві список, традиційно, з трьох кандидатів. Нунцій представляє цих кандидатів Папі, а вже Папа обирає й остаточно вирішує, кого призначити єпископом. Він може як обрати з-поміж представлених кандидатів, так і вибрати когось іншого, з-поза списку.
Обійняти єпископську кафедру неможливо без апостольського мандату – документу, яким Папа затверджує обрання даного кандидата єпископом.

– Чи враховується згода кандидата?
Звісно, згода кандидата – важливий елемент процедури. Вона враховується, адже кандидат може й не погодитися на своє обрання. Відомі випадки, коли так справді ставалося: ті, що не погодилися, не прийняли вибору Папи й не були висвячені на єпископів. Проте в Церкві, головно серед духовенства, існує жартівливе твердження, що «Папі не відмовляють», і зазвичай обранці погоджуються.

– Що таке єпископська сакра?
Вираз «єпископська сакра» (від лат. consecratio – посвячення, освячення) окреслює обряди єпископських свячень, що містяться в Понтифікалі – літургійній книзі з текстами обрядів. Там обряди дияконських, священицьких та єпископських свячень мають заголовок «De ordinatione episcopi, presbyteri et diaconi» – «Обряди Рукоположення єпископа, пресвітерів і дияконів». Власне, термін «de ordinatione» означає введення в уряд. Розглядаючи даний термін у метафізичних категоріях, можна сказати, що це впровадження в певний порядок – ordo, до певної ієрархічно впорядкованої групи, наприклад, ordo presbyterorum чи ordo episcoporum. На означення «de ordinatione» завжди використовувалися фрази «вступ до ordo», «вхід до ordo», а не «прийняття ordo». Цікаво, що для пресвітерів (священиків) і дияконів у Кодексі канонічного права використаний термін «ordinatio», а коли йдеться про єпископа, то з'являється термін «consecratio». Усе це стосується правового аспекту, натомість у літургії до всіх ступенів позмінно застосовуються терміни «benedicere», «sanctificare», «consecrare». Отже, «сакра» – це посвячення.

– Який її характер – це ритуальне дійство чи таїнство Церкви?
Це цікаве запитання. Якщо йдеться про священицькі свячення, то маємо Таїнство Священства. Коли ж говоримо про єпископські свячення, то це не таїнство, так само, як і дияконські свячення, які є лише впровадженням до Таїнства Священства. Ключове запитання для розуміння суті єпископських свячень – «Хто такий єпископ?» У перші століття християнства різниця між єпископом і пресвітером була непомітна. Святий Ігнатій Антіохійський лише у ІІ ст., коли формуються церковні структури, вперше окремо згадує про єпископів. Існує думка, що єпископами стали ті пресвітери, безпосередні наступники апостолів, які обирали собі у поміч наступних пресвітерів. Той, хто робив такий вибір, ставав «важливішим», «головним», таким собі опікуном, наглядачем – бо саме так перекладається слово «єпископ».
Отже, єпископські свячення не належать до семи таїнств Церкви, адже під час обряду єпископ не набуває нічого понад священство, яке вже має як пресвітер. Звісно, єпископ отримує владу, але це, по суті, обрання когось із пресвітеріуму та надання йому певної влади над локальною Церквою та відповідальності за дієцезію. Часто можна зустріти таке визначення єпископства, як «повнота священства», проте воно доволі дискусійне: безперечно, до священства додається відповідальність за дієцезію, обов'язок поширення літургії й таїнств на всій її території, влада керування, опіка над іншими, єпископ стає головою помісної Церкви – проте в сакраментальному вимірі нічого більше не додається. Візьмімо, наприклад, конфірмацію. Її вділяє єпископ, проте у виняткових випадках може вділити кожен священик.
Тепер спитаємо: чому ж тоді обряд єпископських свячень вирізнений окремо? Якраз із зазначених вище причин, аби підкреслити їхню вагомість: єпископ відтепер буде першим учителем, опікуном – наступником апостолів, у надзвичайно високому ступені нестиме відповідальність за помісну Церкву. Це показує літургія, яка під проводом єпископа буде більш багатшою з точки зору оформлення. В обряді єпископських свячень є певні сакраментальні знаки, як, наприклад, покладення рук, проте тут не йдеться про «повноту священства».

– Які літургійні й церемоніальні особливості єпископської сакри?
Багато елементів обряду єпископських свячень легко можна порівняти з елементами обрядів свячень священицьких і дияконських, однак є певні особливості.
Літургійні частини обряду єпископських свячень такі: вхід, вступні обряди, які містять представлення кандидата й читання апостольського мандату. Далі йдуть усі звичайні обряди Меси аж до Літургії Слова, після якої розпочинаються обряди свячень, а після них Меса знову йде за звичайним чином.
Зупинимося детальніше на обрядах свячень. Після Літургії Слова (кількість читань залежить від рангу дня за літургійним календарем) єпископ – головний служитель свячень – виголошує гомілію, й одразу розпочинаються обряди свячень. Кандидат складає присягу, якою зобов'язується виконувати довірений йому уряд аж до смерті, неустанно проголошувати Євангеліє, зберігати скарб віри у Церкві, будувати Тіло Христа й перебувати в послуху наступникові св. Петра. Усю спільноту закликають до молитви (Літанії до всіх святих) над кандидатом, який лягає хрестом перед вівтарем так само, як перед дияконськими та священицькими свяченнями. Усі співають Літанію, після якої відмовляється молитва. Далі єпископи, які вділяють свячень, у тиші накладають руки на кандидата й читають ординаційну молитву – молитву свячень. (Святу Месу відправляють три єпископи, служителі свячень, один із яких є головним служителем свячень, тобто консекратором – його визначає Папа. У виняткових ситуаціях консекрувати може й один єпископ, проте для забезпечення колегіальності в рубриках обряду передбачено участь трьох). Молитву свячень виголошує головний консекратор. Тут є цікава деталь: під час ординаційної молитви два диякони тримають над головою висвяченого Євангеліє текстом униз. Це дуже старий жест, присутній також у східній Літургії, щоправда, під час іншого таїнства – єлеопомазання. Євангеліє символізує самого Христа, а покладення його на голову висвяченого – руки Христа, тобто те, що висвячує сам Христос.
Через покладення рук єпископів і ординаційну молитву обраному кандидату вділяється Святий Дух для виконання єпископського уряду.
Для дійсності акту свячень необхідні слова: «І нині пролий на цього обраного ту міць, яка від Тебе ісходить, Духа, який головує і керує, котрого Ти дав своєму возлюбленому Синові Ісусу Христу, котрого Він дарував святим Апостолам, які в різних місцях установили Церкву як Твою святиню, для безустанного поклоніння і слави Твого Імені».
На цьому закінчуються сакраментальні обряди й настають роз'яснювальні обряди:
- голову єпископа намащують миром (єлеєм), що виражає особливу участь єпископа у священстві Христа;
- передають Євангеліє, яке тримали над його головою під час сакраментальних обрядів, на означення того, що істинне проголошення Євангелія – це одне з головних завдань єпископа;
- надягають перстень, який символізує вірність Церкві, Божій Нареченій;
- накладають митру – обов'язок прагнення до святості;
- вручають пасторал – знак влади керування.
Цікаво, що всі ці знаки – перстень, митра, пасторал – були знаками вищих римських урядовців, намісників Римської імперії.
Також нововисвячений отримує поцілунок миру від головного й інших єпископів – це печать, яка підтверджує його прийняття до колегії єпископів. Далі Свята Меса триває в загальному порядку. Рекомендовано, щоб нововисвяченой єпископ на території своєї дієцезії головував під час Євхаристійної Літургії. Якщо ж свячення відбуваються в іншій дієцезії, то літургію очолює головний служитель свячень, а нововисвячений єпископ займає перше місце серед єпископів-співслужителів.

– Що таке інгрес? Які літургійні та церемоніальні особливості інгресу?
На тему інгресу небагато можна сказати. Інгрес – це перша урочиста Меса, яку відправляє у своїй дієцезії нововисвячений єпископ (як преміція – перша Меса нововисвяченого священника), не враховуючи тієї, під час якої йому було вділено єпископських свячень. Для інгресу важливе місце. Якби, наприклад, єпископові Київсько-Житомирської дієцезії уділяли свячення у Львові, то в завершальній частині сакраментальних обрядів не було би впровадження на кафедру, оскільки львівська кафедра не є його дієцезією. Проте якщо свячення відбуваються в кафедральному соборі Київсько-Житомирської дієцезії, то ці два етапи об'єднуються і єпископ одразу входить на свою кафедру.
 
Розмовляла Вікторія Семенова (спеціально для КМЦ)