Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Чи є в світі справедливість?
13:05 Субота 0 126
20-02-2021, 13:05

Чи є в світі справедливість?

Гостре прагнення справедливості, вписане в глибину нашого єства, часто не знаходить заспокоєння в реаліях земного життя. Звертаючись до прикладів зі Святого Письма та вчення св. Томи Аквінського, о. Віталій Сапєга ОР розмірковує над поняттям справедливості, людської та Божої, в контексті есхатологічних перспектив.
Кожна людина, незалежно від «зовнішнього» життя, має приховані бажання та надії. Одним із таких внутрішніх прагнень є жага справедливості й правди. І хоча нам не завжди вдається бути справедливими щодо інших, все ж маємо величезну потребу, щоб інші таки були справедливими до нас. У чому ж полягає справедливість? Ми часто чуємо і говоримо про справедливе ставлення, але, мабуть, не завжди правильно розуміємо, що це означає. У другому розділі Книги Буття (Бут 2, 19) Господь Бог приводить до людини тварин, аби вона дала їм імена, тобто побачила їх такими, якими вони є насправді. Назвала речі своїми іменами. Таким є бажання Господа, щоби людина шукала правду, жила правдою і правдою спасалась.

Справедливість є чеснотою. А чеснота – це постійна здатність людини робити добро всюди й завжди. Тобто те, що колись було для нас складним і важким, стає бажаним і легким.

Справедливість тісно пов’язана з милосердям, адже без милосердя вона може стати суворою. А милосердя без справедливості – просто наївним.

Справедливість є однією з головних (або ж кардинальних) чеснот, яких усього чотири (також розсудливість, мужність і поміркованість). Справедливість має безпосередній стосунок до порядку, гармонії. Недарма справедливу людину в народі називають порядною. А де гармонія, там і краса.

Згідно зі вченням св. Томи Аквінського справедливість буває двояка – розподільна та зрівняльна. Розподільна – це коли хтось віддає комусь те, що йому справді належить, або ж те, що він дійсно заслужив. Наприклад, батьки справедливо ставляться до всіх своїх дітей, навіть якщо хтось із них подобається їм більше чи менше. Так само і працедавець повинен винагороджувати кожного працівника так, як той заслужив, виплачувати те, що заробив, не зважаючи на певне людське несприйняття. Простіше кажучи, бути справедливим – це ставитись по-чесному як до своїх друзів, так і до ворогів. Не мовчати, коли близька людина вчиняє недобре, та не перебільшувати, коли оцінюємо несимпатичну (на нашу думку) людину або ж того, кого вважаємо своїм ворогом. Зрівняльна справедливість – це вміння тримати слово або виконувати взаємні обіцянки.  Наприклад, я обіцяю тобі те чи інше, як і ти мені, і в майбутньому ми виконаємо свої обіцянки. Теорія хороша, але на практиці…

Дуже часто в цьому земному житті ми замислюємось, чи існує справедливість взагалі. Справді, в наш час вона стала чимось доволі рідкісним, мов золото, яке блищить здалеку.

Тож іноді виникає сумнів або навіть спокуса: чи є насправді Господь Бог, а якщо є, то чи піклується Він про цей світ, чи цікавиться ним? За доби Просвітництва з’явилась філософська течія, що називається «деїзм», згідно з якою Господь Бог, хоч і створив цей світ, насправді згодом відвернувся від нього і більше не звертає уваги. Бог наче існує сам собою, а світ сам собою.

У пошуках відповіді на це запитання варто знову звернутися до св. Томи Аквінського, який навчав, що Господь Бог завжди «керує» цим світом або через свою справедливість, або через своє милосердя. Людина, якій властивий умогляд (духовний зір –  «зір розуму»), без сумніву, здатна помітити Його присутність в цьому світі. А що ж зі справедливістю, якої кожен із нас десь глибоко всередині єства так відчайдушно прагне? Часто серед людей набуває популярності принцип «бумеранга», за яким добро чи зло, що ми вчинили, повертається до нас сторицею. Цей принцип покладено в основу сюжетів майже всіх сучасних кінофільмів. Спочатку ми бачимо кривдника та скривдженого, а потім несподівано з’являється захисник правди і справедливості, який зрештою сповна карає несправедливість. Після перегляду таких кінострічок у всіх нас з’являється відчуття задоволення, адже правда перемогла. Хоча б у фільмах.

Насправді ж у християнстві діє інша логіка – Божа. Поки ми живемо на землі, можлива так звана часткова справедливість, коли Господь доволі часто нагадує про несплачений борг через якийсь час, навіть через багато років. Наприклад, зі Святого Письма всім відома історія Йосифа та його братів, які цинічно поводяться з  улюбленим сином свого батька, продаючи його мідіянським купцям (Бут 37). А коли в Ханаанському краї настає голод, вони змушені звернутися до єгипетського управителя, котрим, як відомо, виявився Йосиф. Після того, як правда відкрилась, брати каються в своїх гріхах, а Йосип від щирого серця прощає їм. Настає примирення обох сторін, відновлюється справедливість. Або ж згадаймо історію братів Якова та Ісака: гріх Якова, перипетії з його одруженням на Лії та Рахилі, завдяки чому він усвідомлює, що вчинив несправедливість щодо брата, забравши колись його первородство, а згодом зворушливе повернення Якова та примирення зі своїм єдинокровним братом (Бут 33).

У Святому Письмі покарання часто є проявом Божої справедливості. Однак ця справедливість милосердна, адже в покаранні завжди з’являється шанс на виправлення.

Прикладом може слугувати життя Самсона, який нерозважливо марнує Божі дари, силу й час, відведений йому Господом. І тільки після втрати зору в нього з’являється умогляд, завдяки чому він починає розуміти всі свої помилки і, зрештою, співпрацювати з Божою волею (Суд 16).

Бачимо, що Господь Бог довготерпеливий, мудрий і краще знає, коли та в який час вже тут, на землі, звершити справедливу відплату і в такий спосіб спробувати нас напоумити й полегшити наш «тягар». Господь прагне, щоб ми не тільки усвідомлювали свої гріхи й переступи, але й примирилися з нашими кривдниками або з тими, кого образили ми самі. Адже, як відомо, всі борги, не сплачені на землі, всі нерозв’язані вузли ми забираємо з собою у вічність.

Справедливість Божа у повноті очікує всіх нас на особистому суді після відходу з цього світу. Все наше життя від зачаття до смерті буде просвітлене Божою любов’ю і справедливістю в контексті нашого покликання й виконання Божої волі. Тоді ми сповна дізнаємося про все те, що вчинили чи не вчинили, коли прийняли Божу благодать і коли не прийняли, де марно витратили час і де наповнили його змістом, виграли наше життя чи програли. Звичайно, відповідальність будемо нести з  того часу, коли ми вже були в стані розрізняти добро і зло.

На цьому суді душа «бачитиме» себе у повноті, у глибині, а всі маски, якщо вони були, спадуть. Ми станемо духовно «оголені» й побачимо себе такими, якими насправді є. Вже не буде нагоди на когось нарікати, звинувачувати, просити про допомогу. Будемо тільки ми і Господь. Стане явним наше ставлення до Христа, Богородиці, святих та ангелів.

На індивідуальному суді відбудеться доповнення усього, що залишилось невисловленим, чого нам не вистачало, чого ми сподівалися або за чим сумували.

Тому важливо вже сьогодні намагатися жити в правді, співпрацювати з благодаттю Господньою, приймати докори праведників та з Божою допомогою виправлятися, як би важко це не було. Кажуть, краще гірка правда, ніж солодка брехня. Бо колись брехня виявиться набагато гіркішою.

Останній суд відбуватиметься під час другого пришестя Ісуса Христа – парузіі. Це буде, так би мовити, суд соціальний, суспільний, коли добро відновиться, а зло буде востаннє, і остаточно, засуджене. Коли все таємне об’явиться в публічному контексті, коли ми дізнаємося, хто і як до нас ставився, хто молився за нас, бажав добра або ж навпаки, таємно створював перешкоди чи прагнув нам зла. Усе стане явним! Також буде остаточно зібраний «урожай» з поля, що залишилося на землі після нашого відходу. Якщо сіяли добро, зберемо добро примножене, і навпаки.

Отже, Господь діє в цьому світі. Хоч іноді нам здається, ніби все відбувається саме собою, насправді це не так. Тому Бог закликає нас до життя тверезого й мудрого, щоб ми цінували своє життя і життя наших ближніх, дбайливо ставилися до відведеного нам часу і видимого світу навколо нас. Щоб ми нарешті почали передусім дбати про своє спасіння.

о. Віталій Сапєга ОР

Переклад з російської: Мар’яна Шіпош


Джерело: Домініканці в Україні
Катехетика 15:01 Неділя 0 169 Про найкоротший в світі текст молитви “Дякую” – це слово є у кожній з мов світу не просто так. Воно одне із перших слів, яких навчають нас батьки – щоб ми поважали суспільство, а воно натомість симпатизувало нам. В українській мові існує два “вдячних” слова – дякую та спасибі. Вони мають різне походження.