Сенси Адвенту: Світло

«І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Йн 1,5). Ці слова особливо торкають нас, коли в час Адвенту приходимо рано-вранці до храму, освітленого тільки роратною свічкою або кількома вогниками на адвентовому вінку. Згодом і ми запалюємо свої ліхтарики та стаємо подібними до мудрих дів, які вийшли назустріч Нареченому. Чуваємо, щоб вони не згасли, принаймні до кінця Служби. Темрява, яку роз’яснює тільки мерехтливе світло свічок, створює неповторну атмосферу для роздумів над таїнами нашого спасіння.

Світло і темрява. Про що говорять нам ці символи?

Відразу спадає на думку прислів’я, що залишилось нам із попередньої епохи панування атеїстичної ідеології: «Вчення – світло, а невчення – тьма». І це правда, бо це також біблійна мудрість. «І я побачив, що мудрість перевищує глупоту, як світло перевищує темінь», – говорить премудрий Екклезіаст (Проп 2,13). Мудрість – це щось набагато більше від загальної освіти (середньої чи вищої). Звісно, освіта потрібна, однак віра потребує також освіти релігійної, знання Божого Закону, Його настанов, вчення, яке дає спасіння. «Бо заповідь – то світильник, а навчання – світло», – нагадує Соломон (Прип 6,23).

Окрім «мудрості» й «глупоти», світло і темрява мають інші символічні значення, набагато глибші. Чимало людей «в пітьмі ходять» і «сидять у країні тіні смерті» (пор. Іс 9,2; Мт 4,16). Це темрява гріха, темрява, яку може розігнати тільки Ісус: «Світло прийшло у світ, люди ж більше злюбили темряву, ніж світло, – лихі бо були їхні діла» (Йо 3,19).

Ця темрява загрожує не тільки невіруючим, тим, хто ніколи не знав Істини, кого в житті взагалі не цікавить віра й релігія. Ця темрява може опанувати навіть віруючу людину, і то – глибоко віруючу. Темрява огортає нас поступово: спочатку релігійне життя стає сірою буденністю – такі собі сутінки, потім сумління перестає реагувати на якісь маленькі прогріхи, а потім настає справжня ніч, суцільна темрява… Ніби ми й не скоїли якогось великого гріха, який мав би розірвати наш зв’язок із Богом, та все ж уже не відчуваємо у своєму серці Його присутності, Його солодкої розради. І навіть спогади про ті благодіяння, які ми раніше від Нього досвідчували, зникають. Що ж робити, коли нас огортає така темрява? Звідки вона? Чому Бог допускає, щоб ми від Нього віддалялись?

Парадоксально, але Бог дозволяє, щоби ця темрява нас огорнула теж заради нашого спасіння. Про це влучно говорить великий домініканський містик Майстер Екгарт: «Світло світить у темряві, власне там ми й бачимо його. (…) Коли оточує нас темрява, тоді ми побачимо світло».

Може, дійсно часом є так, що коли ми перебуваємо у світлі Божої любові й насолоджуємося Його присутністю, тоді зупиняємося, перестаємо розвиватися. Нам здається, що ми вже досягли високого рівня святості й не прагнемо йти далі. Тоді наша віра, яка має бути дорогою – паломництвом, невпинною мандрівкою, пошуками Бога – перетворюється на безконечний перепочинок. І тоді Бог допускає, щоби нас огорнула темрява, аби в ній ми побачили правдиве світло – напрямок, куди ми повинні крокувати. На жаль, трапляється, що навіть у таких ситуаціях ми не йдемо на світло, а намагаємось повернути те, що втратили, той стан душі, в якому нам було добре, замість того, щоб шукати кращого, вищого, досконалішого.

А що робити з гріхами? Невже вони назавжди затьмарять наш погляд і ми ніколи не побачимо світла Істини? На це питання Майстер Екгарт відповідає так: «Вірте мені, для людини наділеної здоровим глуздом, яка розуміє Бога, такі випадки стають величезним благословенням». Далі він цитує апостола Павла: «Тим, які люблять Бога, усе співдіє на добро» (Рим 8,28). І додає коментар св. Августина: «Воістину все, навіть гріхи». Тоді навіть у темряві гріха, яка, здавалося б, повністю нас огортає, можна побачити спасенне світло.

Джерело: Домініканці в Україні 

Зображення: Gabriel Barletta, freely photos