Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Вілліан: “В Ісуса Христа я повірив в Україні”
18:32 Неділя 0 574
1-03-2020, 18:32

Вілліан: “В Ісуса Христа я повірив в Україні”

Колишній футболіст “Шахтаря”, гравець національної збірної Бразилії та лондонського “Челсі” в інтерв’ю “The Players” про футбол, сім’ю, мрії та віру в Бога, якому довірив своє життя у Донецьку.


Сімейне життя бразильського футболіста не завжди склається легко. Кажуть, що у нас в Бразилії 200 мільйонів тренерів, і я можу підтвердити це. Двоє з них – мої доньки-близнюки: Мануелла і Валентина. Та й більшість членів моєї сім’ї вважають, що вони дуже багато знають у футболі. Вони впевнені, що саме я знаюся на ньому найменше.

Коли після гри я заходжу в роздягальню “Челсі”, на мій телефон відразу приходить купа голосових повідомлень. В родині завжди дивляться мої ігри і дають поради. Іноді вони залишають мені повідомлення під час самого матчу.

Зазвичай перше повідомлення приходить від мого батька Северіно.
“Синку, я дивлюся матч … тобі потрібно більше зміщуватися в центр!”
Потім від моєї дружини, Ванесси.
“Милий, чому ти не робиш частіше переводи на фланги?”
А потім від Мануелли і Валентини.
“Татко! Якщо ти хочеш забити, то потрібно частіше бити по воротах!”
Мануелла і Валентина зазвичай переживають більше за всіх. Якщо я не забиваю, вони дуже засмучуються. Якщо на мені фолять і я падаю на газон, вони запитують, чи все гаразд зі мною.
“Татко, навіщо той чоловік ударив тебе?”

Мені стає смішно, коли я бачу, як вони турбуються. Але я також розумію, що вони хочуть допомогти. Їх реакції завжди позитивні, кожне повідомлення відправлене з любов’ю.

Без сумніву, бути батьком – найкраще, що зі мною сталося. Раніше я думав тільки про футбол. Але пріоритети змінюються, коли у тебе народжуються діти. Їм необхідні любов і увага. Вони допомагають зберігати баланс в моєму житті і футбольній кар’єрі.

Не потрібно доводити іншим людям, що вони повинні повірити в Ісуса Христа

Останніми роками я багато думав про речі, які важливіші за футбол. Зараз я говорю не лише про свою роль як батька, а й про Бога. Я євангельський християнин. Я ходжу до церкви в Лондоні, відчуваю себе там чудово, слухаю Слово Боже, молюся. У церкві є група людей, яких я вважаю своїми друзями.

Але я не люблю багато говорити з людьми про релігію. Та й взагалі релігія – це більше атрибути. Віра в Бога – зовсім інше. Вважаю, що краще демонструвати її своїми вчинками і поведінкою. Бути прикладом для інших. Якщо у вашому житті є щастя і порядок, які витікають із вашої віри в Бога, люди помітять в вас щось особливе, розумієте? Не потрібно доводити іншим людям, що вони повинні повірити в Ісуса. Це можна показувати на своєму прикладі, в спілкуванні з людьми і своєю поведінкою. Це те, що я намагаюся робити кожен день.

Деякі вважають, що футболісти лише хочуть заробляти гроші, веселитися і ганятися за жінками. Звичайно, кожен може робити те, що вважає за потрібне. Важлива річ для кожного християнина – знати, що ти вільний. Звичайно, ви можете піти в нічний клуб і веселитися всю ніч. Але чи потрібно це вам? Коли ви знаєте слово Боже, це не має значення. Якщо у вас є розуміння того, що добре і що погано, ваше життя стає кращим.

Багато хто з футболістів є євангельськими християнами: не лише в Бразилії, але і в Англії. Роберто Фірміно хрестили в басейні кілька тижнів тому. Аліссон був присутній. З Давидом Луїсом я товаришую з дитинства. Його хрестили, коли він виступав в Парижі за “ПСЖ”. Лукас Моура нещодавно запрошував мене до себе додому на піцу. Так і має бути. Ми захищаємо кольори різних команд на полі. Та за його межами ми всі – друзі.Я щиро вдячний Богові за те, що став професійним футболістом. Бог для кожного приготував свою місію. Думаю, моя – грати в футбол. Озираючись назад, можу згадати кілька моментів, коли моя кар’єра могла зійти з рейок. Але з деяких причин цього не сталося.

Про впевненість

У два роки я зламав ногу. Я грав у футбол на околицях Сан-Паулу, і коли вдарив по м’ячу, відчув сильний біль. Мама розповідала, що я продовжував нормально ходити і лише коли прокинувся на наступний день, не міг стати на ногу. На щастя, нога зажила, а в дев’ятирічному віці я зміг приєднатися до академії Корінтіанса, одного з найбільших клубів в Бразилії, за який уболівала моя сім’я та родичі.

Мені щастило. Впевненість вкрай важлива для гравців. А я, з незрозумілих для мене причин, ніколи не сумнівався, що стану професіоналом. Дорога до вершини довга і непроста. Мільйони бразильських хлопчаків мріють стати професійними футболістами. Деякі мають талант, але втрачають мотивацію. Деякі отримують серйозні травми. Інші починають сумніватися. Я міг би думати над тим, чи вийде у мене. Але ніколи цього не робив.

Про Україну

Після того, як я дебютував у першій команді Корінтіанса, мені випав великий шанс. У серпні 2007-го, коли мені виповнилося 19, я отримав пропозицію від донецького “Шахтаря”. Всі бразильські футболісти мріють виступати в Європі, особливо у великих клубах. Але я ніколи не планував покидати Бразилію в такому віці. Я навіть не міг уявити життя в Україні. Але “Коріантіансу” було необхідно продати мене тоді, а Шахтар дуже хотів підписати мене. Тому я з батьком вирушив в Україну.

У “Шахтарі” всі були дуже переконливими. Коли ми приземлилися у Франції, нас вже чекав приватний літак. Я зловив себе на думці, що ніколи не літав на приватних літаках. Про Донецьк ми знали лише те, що там холодно. Але було літо і дуже тепло. Незабаром я зустрівся з тренером, Мірчею Луческу і деякими гравцями: бразильцями Фернандіньо, Луісом Адріано, Ілсіньо. Клубна база по-хорошому вразила і ми з батьком вирішили, що це буде гарний початок для моєї європейської кар’єри.

Звичайно, взимку було дуже важко. Холод, сніг … Ніколи раніше такого не бачив. Але, слава Богу, все йшло добре. Мене підтримували одноклубники, особливо бразильці Брандао і Жадсон. Я добре адаптувався. Я навіть вивчив російську! Спочатку мені був потрібен перекладач, але поступово я вивчив деякі слова і почав розуміти. Саме в Україні я почав відчувати, що означає слідувати за Богом. Я став більше спілкуватися з Жадсоном і Фернандіньо. Ми збиралися вдома, де разом вивчали Біблію. Саме тоді я почав розуміти, про що йдеться в Біблії. Я прийняв Ісуса Христа як мого єдиного спасителя. Тоді мене і дружину хрестили у ванній.

Про “Челсі”

Після п’яти  з половиною років в “Шахтарі”, у січні 2013-го я перебрався в “Анжі”. Але через шість місяців у них почалися фінансові проблеми, і вони дозволили мені почати пошуки нового клубу. Почалися довгі перемовини. За мною полювали багато клубів, але я хотів перейти в “Челсі”.

У підсумку, слава Богу, я зміг виконати свою мрію. Пам’ятаю, як я прибув до розташування клубу, відвідав базу, зустрівся з Давидом Луїсом в роздягальні. Я був настільки щасливий. Господь, напевно, почув мої бажання і сказав: “Ось куди він вирушить”.
З моменту мого переходу в “Челсі” трапилися багато речей, які сформували мій характер. Перший рік був розчаруванням, тому що ми боролися за титул, але фінішували на третьому місці. Також ми пробилися в півфінал Ліги чемпіонів, зігравши внічию на виїзді в першому матчі з “Атлетіко”. Ми вели вдома з рахунком 1:0, а я думав про те, що ніколи не грав у фіналі Ліги чемпіонів. Але Атлетіко перевернув все з ніг на голову і виграв 3:1. Велике розчарування. Але найскладніший момент був у рік нашого чемпіонства з Антоніо Конте в сезоні 2016/17. Я багато сидів на лаві запасних в тому сезоні, але найгіршим було те, що я втратив матір. Вона боролася з раком, а я нічим не міг їй допомогти. У той період батько і дружина дуже підтримували мене. Було боляче, але я багато чому навчився. Я подорослішав. І став навіть ближче до Бога.

Я виступаю в “Челсі” вже більше шести років, і можу чесно сказати, що дуже щасливий тут. Якщо запитати мою дружину, чи хоче вона виїхати з Лондона, вона відповість – ні. Мої дочки тієї ж думки. Звичайно, Бразилія це Бразилія. Це наш дім, наша культура. Нам дуже подобається проводити там відпустку, зустрічатися з сім’єю і друзями. Але Лондон – мій другий дім.

Громадянин Великої Британії

До речі, нещодавно я здав іспит на отримання британського громадянства. Як же це складно! Британська історія, одним словом: 1500-ті, 1600-ті, війни, битви, великі лідери і так далі. Деякі питання були настільки складними, що навіть не всі мої британські друзі знали відповіді. Я купив довідник, який допомагає підготуватися до іспиту. Не знаю, скільки годин провів за його вивченням.
Я провалив дві перших спроби, але здав з третьої. Тепер я громадянин Британії!

Я хочу залишитися в Лондоні. Тут моя родина, церква. Хочу, щоб дочки виросли тут. Кожен раз в роздягальні я хочу бачити їх повідомлення. Хочу продовжувати отримувати від них любов і підтримку.

Вони не тільки нагадують мені бити по воротах. Вони також нагадують мені, що, які б трофеї я не виграв, моєю головною нагородою завжди буде сім’я.

Джерело: Родина
Свідчення 09:03 Вівторок 0 312 Розарієві історії від єпископів. Єпископ Олександр Язловецький Свою історію знайомства з Розарієм та про сумніви, що виникали з приводу ефективності цієї молитви,  розповідає єпископ-помічник Київсько-Житомирської дієцезії Олександр Язловецький. 
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.