Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Єпископ Змітрович про єпископа Яна Нємца: «Він був повний Слова і Любові»
17:00 Понеділок 0 352
2-11-2020, 17:00

Єпископ Змітрович про єпископа Яна Нємца: «Він був повний Слова і Любові»

Своїми спогадами про єпископа Яна за останні вісім років ділиться єпископ Радослав Змітрович ОМІ, єпископ-помічник Кам`янець-Подільської дієцезії. 
У мене дуже багато спогадів і думок про мого друга, єпископа Яна Нємца. Я мав цей дар — бути близько нього останні вісім років. Він ішов до святості, і Бог зробив його святим. Я став єпископом-помічником Кам’янець-Подільської дієцезії тільки тому, що Господь Бог випробував його стражданням, хрестом багаторічної хвороби, й через це він не міг бути фізично присутнім у дієцезії. Безумовно, він під час хвороби служив Церкві на Поділлі та в Україні великою інтенсивністю молитви, жертви страждань та любові. Прагнув бути здоровим, шукав лікарів, просив про чудо, але смиренно приймав волю Господа. Він був насправді сильно вимучений стражданням, але коли бачився з ним, розмовляв із ним, — можна було подумати, що це найщасливіша людина у світі.  

Я знаю, що він мав свою боротьбу і тяжкі хвилини, зокрема в той період, коли мусив перебувати вдома у мами. Єпископ у найкращому віці для служіння, повний досвіду і мудрості, був змушений залишатися в своїй «келії», не міг проповідувати, хоча був повний Слова. Якось ми провідували його в Польщі з єпископом Леоном, і за хвилину розмови він майже викрикнув: «Слухайте, я зроблю вам біблійну медитацію». Його хребет був потрощений. Всесвітньої слави професор із Мюнхена, обстежуючи його, ствердив, що ще не бачив хребта у такому стані. Біль супроводжував його постійно.

Шлях до святості єпископа Яна — це відкритість на натхнення, до посвячення і жертвування себе цілковито. Ці натхнення приходили напевно вже в дитинстві, але тут я згадаю про те, що стосується батьківщини, яку він дуже любив. Створення Незалежної спілки студентів в університеті, листи до властей зі спротивом воєнному стану, організація маршів і виступи на них… А потім — голос покликання під час реколекцій, на які він приїхав із дівчиною. Прийшло слово: «Твоє місце — по інший бік». І він пішов у той інший бік, з усією радикальністю. Й так залишилося до кінця: з усією радикальністю він ішов до святості.

Коли я думаю про святість і про єпископа Яна — мені постійно здається, що найважливішим є прагнення святості. Він мав відвагу відчути це прагнення і постійно до нього повертатися.

Він не народився святим — хоч уже від початку його життя на землі було подароване батькам чудесним чином, він мав померти, але молитва і Божа милість дали йому життя, — однак до святості йшов відважно. Якщо знав, що щось є перешкодою на цьому шляху до святості, то відкидав це. Побачив, що посідання ноутбука йому не допомагає, — одразу ж комусь подарував. Побачив, що навіть малі дози алкоголю не допомагають на шляху до святості, — і відмовився від нього. Господь Бог дав йому це прагнення святості й провадив його найліпшим шляхом, удосконалив свого слугу стражданням. Дав йому також у певний період дар сліз: єпископ плакав, коли говорив про любов Христа до нього, грішника.

По семи роках хвороби Господь дав йому більшість часу проводити в Україні. Його проголошення Слова, його сповіді, прекрасні, сповнені любові та поваги візитації. Він міг би нам ще багато проповідувати, до був повний Слова і щоразу сильніше сповнений любові. Міг би ще обдарувати під час багатоденних візитацій численні парафії та священиків своєю присутністю, сповненою миру. Господь його забрав. Це таємниця Божої любові. Він це відчував, це якось було в глибині його інтимних взаємин із Господом. Коли ми перевозили його з лікарні в Кам’янці до Польщі, він був немов агнець, такі великі очі, такий маленький і смиренний, з’єднаний зі своїм стражданням… і з Богом. Просив: «Візьміть мене до курії, помолимося Повечір’я і я помру». Він до кінця визнавав свою слабкість, а Господь щораз більше робив його святим.

Від 25 червня 2020 року єпископ Ян став записувати свої молитви. Історія цих молитов розпочинається з запису акту повної відданості Пресвятій Діві Марії, визнання себе Її невільником. Щодня він записував молитву на цілу сторінку. Вона якось була пов’язана зі словом цього дня чи з покровителем цього дня. Але те, що повторювалося майже завжди, якщо не взагалі завжди, — це прославлення Отця, Татуся, прославлення Сина і Духа, подяка за Божу Матір, прохання про скрушене серце й дитячу підданість Отцю, сильне в словах визнання своєї слабкості й гріховності, віддавання себе Серцю Марії. І так щодня, аж до 9 жовтня. Щоденно нове визнання любові, прохання про скрушене серце і дитячий послух, визнавання своєї бідності й віддання себе Марії.

10 жовтня він уже не міг записати те, що відчував. Пізніше з лікарні вже розсилав короткі СМСи з Доброю Новиною, і той, що, мабуть, найпрекрасніший, незадовго перед смертю: «Люблю». Що може бути прекрасніше на цій землі… і в Небі?

Останньої неділі перед смертю він попросив яблук, бо вони йому смакували. Здавалося, що він житиме, але Бог, його Отець, уже хотів йому дати скуштувати плодів з Дерева Життя. На моє переконання, єпископ Ян уже смакує ці плоди Життя в Бозі, бо прийшов із великого утиску і вибілив свої шати в крові Агнця. Він помер Святим. Бог, його найкращий Отець, відповів йому вповні на його прагнення святості.

Джерело: Credo
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.