З Марією за руку: мої маленькі історії зі святим Розарієм

Перше моє знайомство з молитвою св. Розарія відбулось під час паломництва до Ченстоховської Богородиці у 1991 році. Того року прийняв хрещення у католицькій Церкві, і поїхав з тисячами молодих співвітчизників на Світовий День Молоді, якій відбувався в Ченстохові (Польща). Наша група йшла до Ченстохова зі Сосновца і ці два дні в дорозі, ми звичайно молилися святий Розарій. Останнього дня паломництва о. Ян Крапан попросив мене допомогти йому йти в паломництві (напередодні ввечері, через слабке серце, він втратив свідомість).

Саме того дня, він вперше запитав мене чи не хотів би я бути священником. Пізніше, коли ми ще здалеку побачили вежі Ясней Ґури, санктуарію Матері Божої Ченстоховської, о. Ян сказав, що тепер, коли ми бачимо санктуарій, варто привітати Пресвяту Діву Марію помолившись таємницю святого Розарія. Можна сказати, якби о. Ян не був так відданий молитві святого Розарія, а завдяки ньому Пресвятій Діві Марії, то навряд чи він мені поставив те питання: «Чи ти не хотів би бути священником?». Близькість до Ясней Ґури і молитва на розарії, підказують моєму серцю, що це було саме Її прагнення бачити мене священником, Її Сином.

Отець Ян лагідно заохочував мене молитися Розарій, часом здавалося, що він не бачить більшої біди для мене та інших молодих людей, що приходили тоді до костелу і з якими він часто довго спілкувався, ніж те що ми занедбаємо Розарій. Одного разу, вийшло непорозуміння з одним священником, який насправді теж дуже шанував Розарій, але його висловлювання про спосіб молитви Розарія дуже занепокоїли отця Яна. Він підійшов до мене і сказав: «Синку, ніколи не занедбуй молитву Розарія. Коли я вчився в семінарії ті семінаристи, що молилися Розарій, витримали до кінця і в семінарії, і пізніше. А ти знаєш які це були часи? Могли довго не давати свячень, бо КГБ не дозволяло святити нашому єпископу священників, і треба було довго чекати. Також треба було витримувати моральний тиск з боку влади. А всі ті, що занедбали Розарій, дуже швидко покинули семінарію, або навіть пізніше священство». Треба відповідно зрозуміти слова о. Яна Крапана, він не мав наміру застрашити, але застерігав перед духовною небезпекою яка підстерігає людину, що вирішила присвятити себе Богові. Я не знаю яким чином, але справді Розарій оберігає наше серце від згубних думок.

Поки не вступив до семінарії, вдома я не мав можливості ввечері молитися Розарій, бо в кімнаті в якій я спав був телевізор і вся сім'я щовечора збиралася перед його екраном. Будь-яка пропозиція помолитися Розарій була відкинута. Отець Ян радив не сперечатися на цю тему з батьками, у них свій шлях до Бога. Відтак я завжди чекав, коли батьки йшли спати, а сам після цього виходив на балкон і там, на свіжому повітрі, на колінах молився Розарій, завжди перед кожною таємницею згадуючи уривок зі Святого Писання, що стосувався цієї таємниці які я, більш-менш, цитував на пам'ять. Це були найбільш прекрасні моменти моєї молодості.

Пізніше в армії я, після закінчення нічного наряду на кухні, виходив на вулиці і десь, де мене ніхто не бачив, на колінах молився Розарій. Відтак молитва Розарія для мене дуже особиста. Мені важко молитися її разом з іншими, коли «Радуйся Марія» вистрілюють наче з кулемета, особливо не роздумуючи над таємницями Розарія. Я знаю, що найгіршим Розарієм є той, що ми не молилися сьогодні і Господь приймає навіть таку молитву. Але мені особисто боляче чути, коли молячись Розарій без належної уваги і роздумів, нібито хочемо просто відбути його, а наше серце є десь далеко, в справах і клопотах цього світу.

Тому в священстві, оскільки часто повинен провадити з обов'язку молитву святого Розарія, і робиться це дуже швидко, я, певною мірою, став до нього ставитися більш-менш формально до того моменту, поки Пресвята Діва Марія сама не нагадала мені про себе в цій молитві. У 2012 році мене запросили поїхати з групою до Меджугор'я. Я багато читав про Меджугор'є і дуже хотів там побувати. У програмі перебування були Молитви, Хресна дорога на гору Кріжевац, вечірні Адорації. Наступного дня після приїзду, нашу групу повели на гору, де вперше з'явилася дітям Пресвята Діва Марія 24 червня 1981 року. Хоча ця гора відносно не висока, однак підніматися на неї було дуже складно - під ногами були гострі жовті камені. На цій горі є стояння — таємниці святого Розарію. Піднімаючись на гору ми зупинялися біля невеликої таблиці, що зображує конкретну таємницю святого Розарія. Дівчина, що опікувалася нашою групою попросила, щоб я підготував роздуми до однієї з таємниць, що я і зробив, адже був священником і це мій обов'язок. Не пам'ятаю зараз точно, але здається на другий або третій таємниці відчув щось, що досі не можу пояснити. Серце наповнило якесь велике емоційне тепло, що сльози попливли з очей самі собою, я мусив закривати своє обличчя, щоб інші не бачили моїх сліз.

У 2015 році іншого разу, коли я був у Меджугор'ї, подібне явище повторилось. Від того часу я завжди молюсь Розарій, коли про щось дуже переживаю. В машині коли я є сам, один і їду на парафію чи до хворих, завжди молюсь одну частину, а часом, коли дорога довга всі чотири. Бо для мене з того часу молитися Розарій це наче тримати Пресвяту Діву Марію за руку, я дослівно так переживаю св. Розарій. Я не люблю молитися Розарій напружено, з поспіхом. Не завжди молюсь Розарій на колінах, як вже написав, молюсь сидячи в машині. Можу почати молитися на колінах, а як трохи перешкоджає мені ця поза - сідаю. Не завжди розумію тих людей, що говорять що можуть молитися Розарій в людних місцях: в транспорті чи магазині. Мені завжди це перешкоджає вслухатися в цю молитву. Можливо і можна молитися в магазині чи в маршрутці, я раніше теж молився Розарій в трамваї, метро, але зараз зовнішня біганина мені все ж таки перешкоджає, можливо тому, що в Меджугор'ї Марія наче запросила мене до молитви Розарія в спокої свого серця.

На закінчення хочу сказати тим, хто читає ці рядки про св. Розарій, що завжди, коли молитеся Розарій, Марія по-особливому перебуває поруч з вами, в цьому можете ніколи не сумніватися.