4 листопада – обов’язковий спомин святого Карла Борромео, єпископа, покровителя настоятелів

Удома отримав добре виховання, любив полювання, шахи, грав на віолончелі й добре розумівся на мистецтві. Батьки готували його до церковної кар’єри, тож уже в 7 років хлопець став кліриком, а у 12 його зробили абатом бенедиктинського монастиря (звісно, йшлося лише про посаду й отримання статків, більшість із яких хлопчина, втім, призначив на потреби вбогих). У 1552–1559 роках навчався в Павії, де отримав докторат із церковного й цивільного права.

1559 року Папою став Пій IV, дядько Карла. Він забрав юнака до Рима, надав йому титул кардинала та зробив своїм найближчим помічником. Карла називали «оком Папи», він допомагав під час Тридентського Собору й ініціював численні постанови й декрети. 1563 року отримав свячення, а наступного став архієпископом Мілана.

Горливий душпастир, він запроваджував на своїх теренах постанови собору: влаштовував візитації, заснував одну з перших вищих духовних семінарій, старанно відбирав кандидатів до священства, скликав 18 синодів, засновував лікарні, школи та притулки для сиріт, вбогих і дівчат. Підтримував розвиток монастирів й сам належав до францисканських терціаріїв. Після реформи Месалу та бревіарію добився збереження в дієцезії старого амвросіанського обряду. Під час епідемій не раз роздавав усі запаси голодним, особисто відвідував хворих і вділяв таїнства. Коли Мілан став жертвою пошесті 1577 року, організував покутну процесію вулицями міста, у якій сам ішов босоніж. Зберігав харизму святого Франциска, покутував, носив волосяницю, ночами молився, вирізнявся пошаною до до Христових страждань.

Канонізований 1610 року.

Зображають святого в кардинальському вбранні, інколи серед убогих. Атрибути – череп, батіг, розп’яття.

Покровитель бібліотекарів, катехитичних інститутів, настоятелів, єпископів і кардиналів, професорів і студентів семінарій, духовних наставників.

Уклала Юлія Бойко