З Богом я знову отримала свободу й свого сина

Про це повідомляє Vatican News.

«Якщо б я не потрапила до в’язниці, я б ніколи не змогла вчитися», – це ствердження Янет здається парадоксальним, бо в Чилі відбування покарання, зазвичай, не сприяє ресоціалізації правопорушників, а веде до ще більшого соціального виключення. Але по-іншому склалася доля цієї 37-річної жінки, яка вже відбула у в’язниці 10 років і протягом останніх 3-ох навчається на візажиста-косметолога. Всупереч всім передбаченням і тенденціям, завдяки Божій допомозі й власним зусиллям вона розриває коло несправедливості, бідності та злочинності.

Зранена від колиски

Янет народилася в одному з найбідніших районів Сантьяго. Вперше вона побачила в’язницю, коли була ще маленькою, відвідуючи свого ув’язненого батька, якого засудили за крадіжку. Янет була найстаршою серед чотирьох дітей в сім’ї. Ними опікувалися дідусь і бабуся, бо мама щодня їздила в центр столиці, де заробляла на прожиття, нелегально продаючи різні речі на вулицях міста. Її часто зупиняла поліція, конфісковувала всі товари й утримувала деякий час у в’язниці.

Незважаючи на ці труднощі, Янет вдалося закінчити школу, в той час, як її тато відбував 18-річне ув’язнення. Як можна було передбачити, через нестачу грошей після закінчення школи в неї не було можливості навчатися у вузі. Коли батько повернувся з в’язниці, сім’ї стало дещо легше з грошима, але коли дівчині було 22 роки, його вбили й сім’я знову потрапила в крайню бідність.
«Я хотіла, щоб мої молодші брати не жили в злиднях, щоб мали все, що їм потрібно, аби могли навчатися, розпочати кар’єру», – зазначає Янет, розповідаючи про шлях, що привів її до світу злочинності. Вона усвідомлює, що її добрі наміри не виправдовують хибну дорогу, на яку вона ступила: торгівля наркотиками. Цей злочин, за її словами, є найчастішою причиною потрапляння жінок до в’язниці.
Зуріта не продавала наркотики безпосередньо на вулиці, а протягом п’яти років координувала мережу постачальників аж поки в червні 2010 року не була арештована й засуджена до 15 років ув’язнення. Так розпочався найважчий період в її житті, в якому також з’являються виклики, що зможуть змінити її життя.

Їй тоді було 27, її синові ще не було двох років. Незважаючи на те, що його відали під опіку її матері, розлука з ним була найважчим тягарем, який вона понесла з собою в камеру жіночої в’язниці чилійської столиці.

Від усвідомлення злочину до навернення

Янет розповідає, що протягом трьох перших років ув’язнення вона була дуже пасивною, відмовляючись навіть від оплачуваних робіт, які їй пропонували у пенітенціарному закладі. Вона задовольнялася тими грошима, які отримувала від рідних і платила навіть іншим ув’язненим, аби прибирали її камеру, бо їй не хотілося робити навіть це.

Таким чином, Янет втікає від праці, але не може втекти від тяжкої дійсності жінок, з якими розділяє нудьгу довгих днів утримання. Щойно опинившись за ґратами, вона особисто знайомиться з жертвами наркотичної залежності. Навіть у в’язниці багатьом з 600 ув’язнених жінок вдавалось будь-якою ціною дістати й вживати наркотики. До того часу вона не усвідомлювала, якої фізичної та психологічної шкоди завдають наркотики тим людям, яким вона раніше їх продавала.

“Я побачила, як наркотики їх нищили: вони не спали ночами, не їли, втрачали вагу, – розповідає Янет. – В певний момент я усвідомила, скільки шкоди приносить наркоторгівля і зрозуміла, що не можу далі так жити. Я думаю, що страх перед тим, що мій син може потрапити в тенета наркотиків, змусив мене прокинутися.”

Янет вирішила допомагати ув’язненим жінкам долати наркозалежність. Іноді їй доводилось тримати їх, коли в гострому стані паніки задля відсутності наркотиків, вони намагалися поранити себе чи скоїти самогубство. Таким чином, вона намагалася відплатити за завдану шкоду й співчувати тим, хто розділяв ту саму долю, що й вона.

Постійний стан тривоги й відчаю дедалі більше поглиблював пустку в душі Янет. Вона запитувала себе, чому Бог прогнівався на неї, караючи її в такий спосіб. Про свій стан душі вона говорить членам протестантської спільноти, які відвідують в’язницю, бо до цієї конфесії належала її родина. Але, не знайшовши відповіді, вона приймає запрошення своєї подруги піти на Святу Месу, де під час слухання Божого слова переживає досвід особистої зустрічі з Христом.

“Під час тієї Меси я не переставала плакати, – пригадує Янет, – навіть, якщо мені ніколи не подобалося плакати перед іншими, бо у в’язниці всі намагаються виглядати сильними. Незважаючи на це, я плакала, вилила душу й відчула, що Бог входить у мою душу. Так я почала щонеділі відвідувати Месу.”

На цьому новому шляху молодій жінці допомогла сестра Неллі Леон, або «Мати», як її називає Янет. Сестра Неллі належить до Згромадження Сестер Доброго Пастиря, вона допомагає ув’язненим жінкам і тим, хто потребує підтримки відкривати горизонти, аби після відбуття покарання знову повернутися у суспільство. Саме сестра Неллі дала Янет першу оплачувану роботу: прибирати в’язничну каплицю. Між жінками зародилися приязні й довірливі стосунки. Для Янет, як і для інших ув’язнених жінок, черниця є справжньою матір’ю, що підтримує їх у важкий час позбавлення волі.

Це та сама сестра, що виступаючи 2018 року під час візиту Папи Франциска до в’язниці, наголосила, що в «Чилі ув’язнює бідність», підсумовуючи в одному реченні історії тисяч людей, що потравляють за ґрати тільки через те, що суспільство не залишає їм іншого вибору.
 
 «Жінко, встань»

Добра поведінка, вміння брати на себе відповідальність й прагнення до покращення сприяли тому, що три роки тому Янет перевели у напіввідкритий пенітенціарний заклад. Таким чином вона опинилася в асоціації під назвою “Talita Kum”, де мешкає разом з іншими 50 жінками, що, як і вона, працюють і готуються незабаром знову повернутися в суспільство. Режим цього закладу дозволяє жінкам виходити щодня та, іноді, навіть ночувати в своїх сім’ях. Окрім праці прибиральницею на одному із підприємств, Зуріта відвідує навчальні курси перукаря, косметолога й масажиста. 2020 року вона планує закінчити навчання. Більшу частину оплати за навчання взяла на себе фундація "Mujer, levántate" (“Жінко, встань”), яку заснувала сестра Неллі після того, як дізналася, що 50% жінок, які відбули покарання, знову коїли злочини і потрапляли до в’язниці. Цей показник різко знизився до 9% серед тих, хто отримав від фундації соціальну, психологічну, духовну й фінансову підтримку.

Зустріч з Папою

Майже всі жінки погодилися з тим, аби під час зустрічі зі Святішим Отцем їх представляла Янет Зуріта. Своїм свідченням навернення й подолання важкого періоду в житті вона зуміла донести Папі й усім, хто її слухав, в чому полягає трагедія відбування покарання для жінок, особливо для тих, що мають малих дітей.

“Просимо прощення в тих, хто був зранений внаслідок наших злочинів, – впевнено промовляла вона. – Знаємо, що Бог нас прощає, але ми просимо вибачення також у суспільства. Просимо вибачення.”

Її слова знаходять відлуння також у чилійської влади, яка декілька днів після візиту Папи Франциска відпустили на волю тих жінок, які відбули половину покарання й мали дітей віком до трьох років.

Після виступу Янет Папа Франциск щиро обійняв її, а через неї – всіх інших присутніх 400 жінок, «позбавлених свободи, але не гідності», як зазначив Святіший Отець.

“Ця мить закарбувалося в моєму серці, залишилася в душі, – зазначає вона. – Для мене було надзвичайно важливим те, що Папа був поруч, що я змогла його обійняти, чути його й вслухатися в його слова, які він мені сказав. Це було важливим також для всієї моєї сім’ї.”
З того часу Янет і надалі впевнено прямує шляхом духовного оздоровлення. Вона усвідомлює, що мусить відшкодувати за сподіяну кривду, тому при різних нагодах свідчить проти вживання наркотиків і наркоторгівлі. Окрім того, жінка старанна в навчанні й праці. Але, насамперед, вона старається надолужити той час, який провела в розлуці зі своїм сином, якому нещодавно виповнилося 12 років. Тепер вона може бачити його кожної неділі й намагається зміцнити стосунки з ним. Янет каже, що коли він почав усе розуміти, вона розповіла йому, що зробила помилки й мусить надолужити за них. Вона також сказала йому, що любов до нього є основною спонукою, аби прямувати вперед, і що вона робить все можливе для того, аби не дати йому збитися з дороги.

Цього року Зуріта може отримати умовно-дострокове звільнення, тобто, вийти з в’язниці на п’ять років раніше. Звичайно, що вона дуже сподівається цього, але, одночасно, терпеливо чекає, надіючись на Божу допомогу.

“Бог допоміг мені, бо хоче, аби я змінилася, аби була іншою, – зазначає вона на завершення, – тому тепер я називаю себе Янет “Благословенна”, тому що Бог дарує мені всі ці благодаті. Це знаки, щоб показати мені, що це – мій шлях. Я відчуваю, що Бог готує мене до чогось доброго, до чогось кращого.”