Арабські Емірати: коли праця стає людським розвитком

Про це пише Vatican News.

Пакистанці, індійці, непальці, філіппінці, нігерійці, камерунці, сенегальці – всіх їх об’єднує подібне минуле – велика бідність, що змусила покинути батьківщину й сім’ю та емігрувати, – а також те саме сьогодення, яке прагне віддалити їх від експлуатації та нових труднощів. Мова йде про 212 працівників фабрики «Mas Paints», що займається виробництвом фарб і була заснована в Італії 1989 року, а з 2000 року діє в Дубаї, в Об'єднаних Арабських Еміратах, країні, яку населяє приблизно 10 мільйонів мешканців, 9 з 10 яких – іноземці.

Про це для Vatican News розповідає Абдулла Аль-Атраш, генеральний директор підприємства, заснованого його батьком та дядьком. Слухаючи цього 42-річного італійсько-сирійського підприємця, що закінчив факультет економіки та торгівлі в Університеті Анкони та отримав ступінь магістра в Інституті ім. Адріано Оліветті, спадають на думку роздуми про працю, що містяться в енцикліці Laudato si' Папи Франциска: праця, за його словами, є «необхідністю», «складовою частиною сенсу життя на цій землі, шляхом дозрівання, людського розвитку та особистої реалізації».

Праця – це стосунки з іншими

Як підкреслює Святіший Отець, будь-яка форма праці, передбачає стосунки з іншими, що відрізняються від нас самих. Прибувши до Дубаю в 2005 році, Абдулла наблизився до життя трудових мігрантів. «Мені було боляче дивитися, як живуть ці люди, – ділиться він. – Усі, хто виїжджає з бідних країн на роботу до будь-яких інших країн, повинні відправляти додому багато грошей, аби допомагати багатьом родичам, бо всі вони мають великі родини, і допомагають також батькам, братам і сестрам, кузенам».

Підприємець додав, що кожен з цих працівників повинен утримувати, в середньому, 10 осіб, і ці гроші йдуть на те, що є необхідним для виживання, бо в багатьох із цих країн задля різних причин – бідності, війни, політичної нестабільності, етнічних чи релігійних конфліктів – немає соціального забезпечення. Ці мігранти, як правило, працюють багато годин, на виснажливих роботах, з дуже низькою зарплатою (130-150 євро на місяць), відмовляючи собі у всьому, аби відправити гроші додому.

Культура взаємоподілу

В енцикліці Laudato si’ Глава Католицької Церкви зазначає, що «грошова допомога бідним» може бути «тимчасовим засобом для подолання надзвичайних ситуацій»: але «справжньою метою», за його словами завжди повинно бути надання їм «гідного життя через працю». Абдула одружений з католичкою, вони виховують двоє дітей. Він сам невіруючий, але через свою дружину Мануелу познайомився з Рухом Фоколарів та його проектом «Економіка сопричастя», започаткованим у 1991 році К'ярою Любіч для поширення економічної культури, заснованої на взаємоподілі.

Італійсько-сирійський підприємець почав цікавитися життям своїх працівників-мігрантів. Він зізнається, що йому було непросто «уп’ятеро підвищити їм зарплату», але він це зробив, щоб вони могли жити гідно. Він вирішив оплачувати всі витрати на охорону здоров’я не тільки для своїх працівників, але й для їхніх родин, а також покривати витрати на освіту дітей.

Спільне добро

Отже, як наголошує Папа Франциск в енцикліці, присвяченій дбанню про спільний дім, посилаючись на Caritas in veritate Венедикта XVI, основною цінністю, мабуть, є той соціальний капітал, який є сукупністю стосунків довіри, надійності, дотримання правил, необхідних для будь-якого цивільного співіснування. Як розповів Абдулла, він «створив фонд, який фінансується з прибутку», щоб надалі допомагати робітникам. «Прибуток компанії, на мою думку, повинен використовуватися як для інвестування в компанію, щоб вона могла зростати, так і, очевидно, для потреб власників, але ним також повинні однаковою мірою користуватися працівники компанії», – підкреслив він.

Бізнесмен розповів також, що спілкуючись зі своїми працівниками він зрозумів, що однією з їхніх проблем була відсутність житла на батьківщині. Щоб побудувати будинок у країнах походження, вони мали дві можливості: спробувати позичити гроші в банках, але банки не позичають грошей бідним, або, в гіршому випадку, звернутися до лихварів, бо лихварство широко поширене в цих країнах. Абдулла почав з’ясовувати, скільки осіб входять до сімей, де ці люди хотіли би побудувати будинок, і, підрахувавши необхідну суму, підприємство надало безвідсоткову позику, яку можна вільно виплачувати з часом та відповідно до можливостей.

Виробництво, що шанує довкілля

В контексті спеціального року, присвяченого роздумам над енциклікою Laudato si', що триватиме до 24 травня 2021 р., Абдулла Аль-Атраш розповів про те, як його підприємство по виготовленню фарб може відповісти на нагальну необхідність дбати про спільний дім. «Ми виробляємо деякі фарби, які є абсолютно нетоксичними, тому вони нешкідливі та не забруднюють навколишнє середовище, – пояснив він. – Є також інші асортименти продуктів, які, натомість, мусять бути токсичними, такі як, наприклад, розчинники, які також широко використовуються у фармацевтичній галузі. Важливим є те, щоб вони не завдавали шкоди навколишньому середовищу, тому що ми самі є довкіллям: Папа постійно про це нагадує. Як атеїст, я розумію, що довкілля – це все, що живе».

Він додав, що фабрика «Mas Paints» націлена на захист працівників, щоб їхнє здоров'я було захищене на 100%, вкладаючи значні кошти в безпеку, в маски, вентиляційні системи та механізми, які не виділяють таких речовин, як розчинники. Щодо відходів, підприємець пояснив, що вони придбали апарати, які розділяють тверді, рідкі та газоподібні відходи. Згодом державні компанії, від уряду, приїжджають, щоб забрати ці відходи та перевезти у спеціальні місця, придатні для утилізації, щоб запобігти забрудненню навколишнього середовища.

Пандемія

Внаслідок надзвичайної ситуації з коронавірусом занепокоєння щодо становища працівників зросло. Хвиля заражень, яка вразила Іран, Кувейт, Саудівську Аравію та всі навколишні країни, була дуже сильною. Найскладніший період з повною соціальною ізоляцією припав на березень і квітень. «Коли ми отримали перші новини про вірус, – розповідає Абдулла, – ми вжили таких заходів, як встановлення склопластикових бар'єрів для працівників у приміщенні, використання хірургічних масок, вимірювання температури тіла, дотримання безпечної двометрової дистанції, тести всім працівникам, щоденне узгодження з місцевим Міністерством Охорони Здоров’я. А ще я найняв приблизно тридцять однокімнатних квартир, аби люди могли безпечно відбувати карантинний період».

Досвід співіснування

У свої розповідях Абдулла неодноразово вживав слово "співіснування". Це поняття він згадав також, розповідаючи про свою участь у Святій Месі, яку очолив Папа Франциск на початку 2019 року під час Апостольського візиту до Об'єднаних Арабських Еміратів.

 «Це був чудовий досвід, – пригадує він. – Я поїхав туди з деякими своїми колегами та друзями з Руху Фоколярів. Було так багато людей, що я опинився за межами стадіону, на галявині, звідки можна було спостерігати за подією через гігантські екрани. Я помітив, що переважна більшість присутніх були католиками, але було також 5000 мусульман, а також кілька груп буддистів, індусів та сикхів. Ми бачили щирі обійми Папи та Великого Імама Аль-Азхар Ахмада Аль-Таїба. Це був кульмінаційний момент зустрічі між ісламським та західним світом. Папа прибув сюди з великою смиренністю: він подякував країні, владі, народові, в дусі співіснування, миру, толерантності. Він хотів, щоб ми сказали, що мирне співжиття – можливе».