Урочистість Христа – Царя Всесвіту

В останню неділю літургійного року Церква особливим чином скеровує погляд своїх дітей на Того, Хто всім керує й усім володіє. Невипадково літургійні читання від Воздвиження Всечесного Хреста спрямовані на другий прихід Сина Людського, а як наслідок – остаточне утвердження Його Царства. В енцикліці Quas Primas (1925), якою було встановлено урочистість, Папа Пій ХІ зазначає, що дає це свято як запобіжний засіб та ліки проти секуляризації, тобто світськості. Вилучення з законів, соціального устрою, родинного та приватного життя Христа як Царя спричинило багато війн, тиранію та недовіру до Божого Провидіння. Натомість усе більше зміцнюється потяг людей до абсолютного володіння над речами, подіями, людьми. Урочистість акцентує, що Христос – Володар не частини Всесвіту, а цілого. «Його влада поширюється не лише на католицькі народи, або на тих, які охрещені і за законом належать до Церкви (...) Стосується вона також усіх тих, хто ще не знає про християнську віру. Таким чином, під царюванням Христа перебуває увесь людській рід. І це закономірно, адже Той, Який є Єдинородним Сином Бога Отця і має з Ним одну природу, будучи «відблиском слави і відблиском Його істоти», через закономірність повинен мати все спільне з Отцем, а отже, і найвищу владу над усією створеною дійсністю (...) Христос – цар не лише на підставі права, що виникає з істоти речей як Єдинородний Син Бога. Він це право набув через те, що вирвав нас «із влади темряви» і «віддав себе на викуп за всіх». Таким чином, «народом, відкупленим» для Нього, є не лише католики, й всі ті, які прийняли Хрещення, кожна людина окремо і людство у цілому" (Annum Sacrum, 2).

Хоча Христос царює над усім Всесвітом, Він подає приклад істинного панування та стосунків між володарями і підлеглими – Його керівництво сягає смерті на хресті заради спасіння грішних людей та до цієї ж події досягає послух волі Отця. Христос має потрійну владу – законодавчу, судову і виконавчу. «Дуже помилявся б той, хто заперечував би владу Христа Людини над будь-якими мирськими справами у той час, коли Він від Отця отримав необмежене право над створінням так, що все піддане Його волі» (Quas Primas, 17).

Прийняття Христа як Царя Всесвіту – фундамент, на якому базується здорове суспільство, родинні та міжособистісні зв’язки. Тільки прийнявши Його царювання, можна усвідомити, що людина – не власник, а лише упорядник Божих речей.

Уклала Юлія Бойко

Зображення: polen-heute.de