Звідки походить звичай закривати хрест?

Звичай закривати хрест бере свій початок від Середньовіччя. Його походження пояснюється тим, що від IV ст. хрест Христа був знаком Його пасхальної перемоги. Адже на хресті не було візерунку замученого Господа. Проте він був оздоблений коштовним камінням – на знак слави та перемоги (так званий crux gemmata). Подібне значення мали хрести романські із зображенням Христа прославленого, Воскреслого, у священицьких та царських шатах, іноді також із короною на голові. Саме тому на час Великого Посту такі пасхальні хрести та ікони заслонялися полотном.

Раніше в храмах хрести та ікони затуляли на весь Великий Піст. Від XVII ст. вони закриваються лише на два останні тижні, тобто від V Неділі Великого Посту, і відкриваються лише під час Літургії Великої П’ятниці.

Сьогодні закриваємо хрест, аби посумувати за розіп’ятим Господом, щоб деякою мірою забути, який вигляд Він має Розіп’ятий, і щоб знову подивитися на Нього у Велику П’ятницю, коли Він відкриється перед нашими очима в обряді Адорації Хреста.

Від реформи Календаря в 1969 р. цей звичай можна узвичаювати, якщо так постановить місцева Конференція Єпископів. В Україні рішенням єпископів ця традиція збережена.

Можливо, в час пандемії можемо такий жест зробити і у себе вдома, аби ще краще пережити останні тижні Великого Посту.

Отець Віталій Квапіш

Зображення Gosc

Ще новини по темі Історія Церкви

Святі, які мали особливу набожність до святого Йосифа Протягом історії Церкви багато святих мали особливу набожність до святого Йосифа, зараховуючи й приписуючи йому багато вислуханих молитов, а також своє особисте зростання у святості. Ось декілька свідчень про силу заступництва святого Йосифа:

Цей день в історії Католицької Церкви: тамплієри отримали право носити червоні хрести на плащах

Добрий Пастир з римських катакомб

40 років біля дверей храму: cвятий Конрад Паржамський

Історія Церкви Цей день в історії Католицької Церкви: початок геноциду вірмен на території Османської імперії 24 квітня 1915 року влада Османської імперії заарештувала у Стамбулі 240 представників вірменської інтелігенції. Цю подію вважають початком геноциду вірмен на території Османської імперії.