Любов дістається першою. Коментар до Євангелія

Читання святого Євангелія від Йоана (Йн 20, 1-9)

Першого дня тижня Марія Магдалина прийшла вдосвіта, як ще було темно, до гробниці й побачила відвалений від гробниці камінь. Тож вона побігла й прибула до Симона-Петра та до другого учня, якого Ісус любив, і каже їм: «Забрали Господа з гробниці й не знаємо, де Його поклали!»

Тоді вийшов Петро й інший учень, і вони пішли до гробниці. Бігли обидва разом, та інший учень побіг швидше за Петра й прибув першим до гробниці. І нахилившись, побачив полотна, що лежали, однак він не ввійшов.

Тут прибув слідом за ним і Симон-Петро; і він увійшов до гробниці й побачив полотна, що лежали, та хустку, яка була на Його голові; вона лежала не з полотнами, але згорнена окремо в одному місці. Тоді ж увійшов й інший учень, який прибіг першим до гробниці, – і побачив,
і повірив. Оскільки вони ще не знали Писання, що Йому треба воскреснути з мертвих.

Євангеліє, яке денна літургія пропонує в Неділю Воскресіння Господнього, як не дивно, не розповідає нам про Христа Воскреслого. Натомість показує першу реакцію тих, хто знав Ісуса і наслідував Його, перед цією новою реальністю. Розповідає євангеліст Йоан, що Марія Магдалина, вдосвіта, приходить до гробниці – аби востаннє виявити свою любов до Вчителя. Приходить, коли ще була темрява, – доповнює Йоан. Ніч ще триває – не лише фізична, але й духовна, яка огорнула серце учнів після смерті Господа. Панує темрява смерті і нерозуміння, – підказує текст: сім разів Йоан вживає слово "гробниця" і двічі "не знати".

Коли Марія Магдалина приходить до гробниці і бачить відвалений камінь, одразу ж знаходить цьому пояснення, що вписується в людську логіку. Єдине можливе пояснення, як їй здається. Тож біжить до Симона Петра та учня, якого Ісус любив, щоб повідомити: "Забрали Господа з гробниці й не знаємо, де Його поклали!» Не може збагнути те, що бачить, і не може собі уявити, що йдеться про щось зовсім інше. У темні моменти життя ми часто довіряємося нашій інтерпретації подій, забуваючи, що й ми вплетені в полотно Божого плану. І що поза кожною реальністю, якою б темною вона не здавалася, є завжди Божий шлях, про який ми "не знаємо". Але це наше "не знаємо" – визнання того, що розум не має відповіді – відкриває в серці шпарину для надії і підштовхує до пошуків Господа.

Обидва учні вирушають бігом до гробниці, аби переконатися в почутому на власні очі. Втім "інший учень біг швидше за Петра", – уточнює євангеліст. Обидва поспішали побачити, але учень, "якого любив Ісус", прибігає першим за Петра. Любов дістається першою. І першою вірить. Увійшовши до гробниці, обидва бачать ті самі речі – опалі полотна, хустку, згорнену і покладену окремо – втім, тоді, як Петро розглядає все, намагаючись збагнути (текст вживає типове дієслово theoreo), інший учень бачить і вірить.

Перед незбагненним відкриває власне серце на діяння Бога, на Його всемогутність і вірність. І те, що здавалося кінцем, виявляється тільки початком нової реальності. Христос не залишився в гробниці – Він воскрес!

Питання

Коли переживаю "темні" моменти в житті, чи я пам’ятаю про те, що існує Божий план і шлях, який мене веде до світла?

Чи я відкриваю своє серце на Боже діяння? Як я дивлюся на реальність: очима Петра чи очима учня, "якого любив Ісус"?

Ірина Кладій для КМЦ 

Зображення: Eugène Burnand, Апостоли Йоан і Петро біжать до гробниці у ранок Воскресіння, 1898