Чувайте: Великий Четвер

Це непростий час, пов’язаний із очікуванням, мовчанням, постом, безліччю подій і процесій, стоянь і вклякань. Аби гідно поставитися до всіх його подій, ми потребуємо пильності й віри. Усе це вимагає від нас «не заснути» – чувати.

Коли я кажу «не заснути», то маю на увазі, що необхідно зосередити увагу на величезному значенні цього свята. Його багатство містить Христа, Який умирає за нас, і Його суворі та прозорі слова. Але сьогодні відбувається те, що Він робив напередодні Своїх страждань. Усе починається з Тайної Вечері.

Цього дня – сьогодні – Христос подав нам Своє Тіло і Кров. Сьогодні ввечері, як і протягом цілого року, ми можемо причаститися Його. Саме цього потребуємо, щоб не спати. Хліб життя – це ще й Хліб пробудження і Хліб сенсу. Сам Ісус, Якого ми отримуємо, – це одкровення любові Отця до нас.

Це великий виклик: спрямувати погляди понад хмари, аби трохи уважніше придивитися до таємниці любові, яку нині вшановуємо. Ми легко втомлюємося і втрачаємо терпець від цих Мес, цього посту, цих очікувань. Саме це й означає, що ми «заснули».

Проте Христос витягає нас із дрімоти, у якій наше сумління затуманилося від упертої глухоти. Він розбурхує нас, вихоплює з солодких снів, де ми – царі й королі. «Прокинься, сонько!» – кличе Він, бо знає, що пропонує, і не хоче, щоб ми пропустили це, бо заспані.

Щодня і щогодини цей заклик з нами, він бринить у наших вухах, хоча ми й не дослухаємося. Це Святе Тридення, це триденна Літургія, це час, коли передусім треба прокидатися, випрямляти коліна й широко розплющувати очі. Просіть Ісуса у Святому Таїнстві Причастя, щоб побачити сенс таємниці, аби кожен із нас міг чувати, а не спати.

Він знає, що ми не здатні на це самотужки. Попросімо Його, і він розбудить нас.

Бр. Ісая Бейтер ОР, «Dominiсana»