Цей день в історії Католицької Церкви: засновано Орден Цистерціанців

Чернечий Орден Цистерціанців отримав назву на честь свого першого монастиря, розташованого в Сіто (лат. Cistercium) біля Діжона, що у Франції. Через колір одягу спершу була поширена назва «білі ченці». Засновник ордену – святий Роберт Молесмський (1028–1111). Перш ніж створити власну спільноту, він належав до бенедиктинців, але вважав їхній статут занадто м’яким і мріяв про орден, який суворіше інтерпретував би правила святого Бенедикта.

Утім, цистерціанський статут, знаний як Хартія милосердя, написав уже третій абат монастиря в Сіто – святий Стефан Гардінг (помер 1134 року). За статутом, верховна влада в ордені належала генеральному капітулу абатів, який збирався раз на рік. Монастирі мали широку автономію, хоча й підлягали щорічній інспекції. Лише XVI століття за абатами з Сіто було закріплене звання Генералів ордену.

Ченці працювали в монастирях (влітку переважно фізично, взимку – інтелектуально). Важлива особливість полягала в абсолютній неможливості усамітнення: окремих келій не було, брати мешкали, їли та спали в одному великому приміщенні. Спосіб життя цистерціанців був орієнтований на споглядання, але це не завадило їхній місіонерській діяльності на Півдні Франції в часи альбігойської єресі.

Активним проповідуванням прославився засновник цистерціанського монастиря в Клерво святий Бернар (1091–1153), чиї ораторські здібності посприяли залученню численних учасників до Другого хрестового походу. Він також став духовним наставником для перших тамплієрів, яких усіляко підтримував.

У ХІІ столітті була заснована жіноча гілка ордену – цистерціанки. Зусиллями святої Гертруди Великої (1256–1302), Мехтільди Магдебурзької (1207–1285) й Мехтільди Гакеборнської († 1298) було поширено культ Пресвятого Серця Ісуса.

Занепад ордену розпочався в епоху Відродження, коли нові віяння, які пропагували свободу, послабили монастирську дисципліну й посилився світський контроль за землями монастирів. Під час Реформації цистерціанці взагалі втратили землі в Англії, Шотландії, скандинавських країнах і частині Німеччини. Відбулося й кілька внутрішніх розколів, наприклад, у XVII столітті у Франції виникла гілка з суворішим статутом – трапісти, які 1892 року стали окремим орденом. У XVIII столітті в деяких країнах Європи монастирські землі було конфісковано на користь держави: в Австрії до цього вдався імператор Йосиф ІІ (1765–1790), а у Франції – національні збори під час Великої французької революції 1790 року.

Попри все, орденові вдалося вистояти до сьогодні. 2014 року 1733 брати-цистеріанці мешкали в Європі, США, Австралії й Новій Зеландії. А 2010 року до жіночої гілки ордену належало 1285 сестер у 86 монастирях.

Павло Зінченко